Івано–Франківська, Львівська та Тернопільська обласні ради синхронно ухвалили звернення із засудженням резолюції Європейського парламенту від 25 лютого. Претензії депутатів викликав пункт щодо Степана Бандери: облради обурені тим, що Європарламент закликав скасувати указ про присвоєння Провідникові ОУН звання Героя України. Представницькі органи областей закликають Європарламент скасувати відповідний пункт резолюції.

Через тиждень після проголошення Президентом України свого Указу № 46 про присвоєння провідникові ОУН Степанові Бандері звання Герой України Віктор Ющенко під час урочистостей з нагоди бою під Крутами оголосив Указ № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті». Відразу ж у різноманітних ЗМІ з’явилося безліч критичних коментарів. Очевидно, багатьом українцям хотілося б, щоб визнання борців за волю відбулося ще в перші роки після проголошення незалежності України. Але ж завдяки діям багатьох осіб, у тому числі «щироукраїнців», це питання було заблоковано. І лише після того, як Віктор Ющенко довідався про всі ті штучно створені перепони навколо офіційного визнання борців за волю України, він ухвалив свій історичний указ № 75.

Наша земля віддавна славилася звитяжними воїнами. У різні часи за різних правителів українці ставали героями різних воєн — безстрашно здійснювали подвиги й впливали на хід історії. Щоправда, чимало українських військових талантів згоріло на чужому полі бою, за чужу державу. Наші земляки керували арміями, флотами, ставали національними героями для різних народів світу. Серед наших земляків — адмірали, генерали, маршали, міністри оборони Росії, Канади, Китаю. Українські емігранти очолювали найбільші у світі підводні атомні човни, воювали у В’єтнамі, Кореї (до речі, наш земляк свого часу повів першу хвилю вторгнення американських морських піхотинців на берег Червоного пляжу в Інчхоні). І всі вони заслуговують на згадку — бодай з нагоди Дня захисника Вітчизни.
Добірка історій про славу українських воїнів за кордоном створена за сприяння проекту «Українці у світі». Про те, якими світ знає звитяжних українців, розповів «УМ» автор проекту і голова Всеукраїнського об’єднання «За Помісну Україну!» Петро Ющенко.

Ми, українці, занадто мало знаємо про історію своєї Батьківщини та роль нашої нації у світі. І часто–густо згадуємо про українських героїв, лише коли про них заговорив увесь світ. Українці ж керували арміями та чужоземними державами, створювали мистецькі шедеври світового рівня, робили сенсаційні відкриття у різні віки. Канцлери, флотоводці, патріархи, міністри, кардинали, царі, звитяжці духу — їх тисячі. І вони заслуговують на те, щоб ми про них знали.

«Україна молода» за підтримки проекту «Українці у світі» розпочинає серію публікацій про внесок і роль наших земляків у загальносвітову історію, маловідомі факти про українців та вражаючі відкриття, зроблені нашими дослідниками. Перша публікація — про київських княжних, які стали європейськими монархинями і від яких беруть «відлік» найвідоміші королівські династії світу. «У багатьох із них, незважаючи на те, що вони були королевами, життя склалося драматично, — каже Олена Ясинецька, керівник проекту «Українці у світі» з питань духовно–просвітницької роботи, — князівни були виховані в християнському дусі, і більшість монархинь українського походження закінчили своє життя в монастирях. Однак їхній внесок у становлення європейських королівських династій важко недооцінити».

Отже, хто вони були, «наші» королеви...

Високоповажний пане Драч! Від імені числених шанувальників Богдана Лепкого, що був першим володарем Перехідного Мазепинського Персня, від Клубу його імені та від себе особисто, як родичка і представниця родини Лепких, Глібовицьких в Україні, звертаюся до вас нині, як до другого володаря з проханням, яке має глибоке історичне значення.

У час телебачення та інтернету людина, з одного боку, має доступ до широкої інформації. Хто шукає інформацію, той знаходить. З іншого боку, заклопотана людина, як та коза у казці: «Бігла через місточок, схопила кленовий листочок...» Поверховість суджень, напівосвіченість і приблизність понять стали пошестю нашого часу. Кожен «щось чув», а нічого до ладу не знає, де він «чув дзвін». Навіть на збиту тему Голодомору деякі журналісти говорять у множині й не задають собі труда вчитатися не те що у концептуальні публікації, а хоча б у виступи Президента. Біда в тому, що до появи «електронних джерел» ми проходили школу марксистсько–ленінських джерел, що оперували темними поняттями: «імперіялізм», «буржуазний захід», «прогресивні сили» тощо. А головне, що тут і не потрібні були коректні поняття, бо все одно висновки були наперед задані — «єдино правильні йдейні висновки». То була імітація мислення, імітація науки, наукоподібність, пристосована до цензури.

Результат першого туру виборів на Закарпатті — перемога Віктора Януковича — виявився несподіваним для багатьох закарпатців. Адже за останні п’ять років найзахідніша область України голосувала за «помаранчевих», які в більшості країн асоціюються насамперед із європейським вектором, і на минулих виборах до ВР тут переміг блок Віктора Ющенка. А нинішня перед­виборча кампанія Януковича в краї нічим особливим примітна не була (хоча Партія регіонів таки має свою обласну газету, на відміну від БЮТ).

Українці на цьогорічних виборах Президента знову проголосували за політичний поділ України за географічною ознакою. Достатньо глянути на карту електоральних уподобань, щоб зробити висновок: принципових змін у масовій свідомості не сталося. «Наш виборець — консерватор. Ще років десять така полярність в Україні зберігатиметься», — кажуть політологи. Однак відзначають позитивні тенденції: заполітизованість українців минає, вони хочуть бачити нові обличчя у владі. Але ще не готові віддати їм булаву.

Сьогодні, в День Соборності України, політики скажуть багато гарних слів про єдність Сходу та Заходу, про вічні цінності. І про те, що всі ми — українці. 22 січня 1919 року було проголошено Акт Злуки, яким Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка проголосили державну єдність. Наскільки тепер єдині «східняки» й «західняки», наскільки відмінні та що потрібно, аби «Схід та Захід були разом», з’ясовувала «Україна молода».

Пообіцяли — зробили. 22 травня було порушено кримінальну справу за фактом Голодомору, а в переддень Старого Нового року, 13 січня, українське судочинство підтвердило: на наших теренах було здійснено страшний злочин. Багатьох здивувала швидкість роботи суду. Мовляв, рішення прийняли всього за два дні. Голова СБУ Валентин Наливайченко пояснює це співпрацею СБУ з Генпрокуратурою: вони подали на розгляд суддям справу, ретельно опрацьовану, отже, ознайомлення з нею не вимагало надто багато часу. «Може, і небезпека була, і сумніви, — визнав перед журналістами суддя Віктор Скавронік, — але суддя і прокурор прийняли виважене рішення».

Суддя зачитував рішення упродовж двох із половиною годин. А потім наголосив, що це справа епохальна, громадського значення. Утім є чимало спекуляцій на цій темі, тому громадськості варто звернути увагу на три моменти. По­перше, ця кримінальна справа має суто правовий вимір, а не політичний. По­друге, висновки досудового слідства оцінені прискіпливо, і вони базуються на глибокому матеріалі. По­третє, і душі жертв, і народ давно чекали на відповідний висновок у цій справі.