У серпні минулого року «УМ» повідомляла про трагедію, що сталася на Черкащині в райцентрі Драбів, де поховали одинадцятирічних Богдана Іванусу та Юлію Бахмут. Діти втопилися у Дніпрі під час екскурсії до Канева на Тарасову гору. Коли водолази витягли мертвих підлітків iз води, вони трималися за руки. Люди у Драбові розповідали, що Юля та Богдан були однокласниками й дружили, а дівчинка навіть казала, що «вийде заміж за Богдана, він буде міліціонером».

Новину про те, що харківські правоохоронці вчора затримали грузинського кримінального авторитета Резо, який став першим підозрюваним у справі про вбивство родини судді Трофімова, в Центрі громадських зв’язків обласного управління міліції не підтвердили. Тобто оперативникам поки що не вдалося вийти на слід жорстоких убивць, а за інформацію про них у відомстві пообіцяли 200 тис. грн. нагороди.

Підлеглим єпископа Миколая, незалежно від того, духовного вони сану чи «рядові» віруючі, нудьгувати не доводиться. Новації їхнього владики, якого навіть колеги–ієрархи називають креативним мене­джером і великим ентузіастом, найперше додають динамізму будням священиків та ченців. Небачені досі серед служителів культу спартакіади з ігрових та силових видів спорту під орудою преосвященного Миколая, заснування з його ініціативи Спортивно–технічного братства імені святого Нестора та інші цікаві дійства не тільки тримають у доброму тонусі духовенство, а й орієнтують мирян на активний спосіб життя.

Це — лише штрихи до невтомної діяльності 60–річного єпископа Миколая, спрямованої передусім на зміцнення Христової віри серед мешканців Покуття, Гуцульщини та Буковини. Зведений під його патронатом у Коломиї величний кафедральний собор Преображення Христового, освячення якого відбулося чотири місяці тому, став однією з перлин сучасного церковного зодчества в Україні.

Владика Миколай — цікавий співрозмовник, який не уникає будь–яких, навіть вельми подразливих для сучасного християнського світу, тем. Та напередодні Дня святого Миколая наша розмова переважно торкалася проблем «виживання» доброти й милосердя в жорстких умовах сьогодення.

Народний депутат від ВО «Свобода» Юрій Бублик — мажоритарник, обраний до ВР на Полтавщині, — підготував подання до Конституційного Суду стосовно легітимності парламентської фракції КПУ. Як повідомив Бублик на прес­конференції, тристорінковий текст цього документа найближчим часом узгодять у їхній фракції та залучать до підписання колег із «Батьківщини» й «УДАРу». Пан Юрій не сумнівається, що під «антикомуністичним» поданням вдасться зібрати 45 депутатських підписів, необхідних для такого подання до КС.

У 1997 році Михайло Пономаренко почав плекати свій «Сад». Такою була назва селянського (фермерського) господарства, заснованого ним тоді у селі Потічок Решетилівського району, де жив із сім’єю. З 2002 року членами СФГ стали дружина Тамара та діти — син Володимир, дочки Наталя й Тетяна. І головний «садівник», і члени його родини, звісно, усвідомлювали, що на «гілках» їхнього дітища будуть і рясні плоди, і пустоцвіти. Однак того, що доведеться пережити за останні півроку, не могли уявити навіть у найжахливіших снах...

Близько місяця тому деякі вітчизняні ЗМІ, посилаючись на державного тренера збірної Росії зі спортивної гімнастики Валентину Родіоненко, повідомили, що провідний український гімнаст Микола Куксенков планує виступати під російським прапором. За «димом» пішов і «вогонь». Як з’ясувала «УМ», лідер нашої команди на Олімпіаді–2012 справді перебирається в Росію і днями вже отримав «добро» на від’їзд у Федерації гімнастики України. «Шостого грудня Федерація дала Колі відкріплення від української збірної», — повідомив головний тренер «синьо–жовтих», батько гімнаста Юлій Куксенков. «Україна молода» спробувала розібратися, що стало причиною такого рішення.

Незабаром Новий рік. Я довго думав, якій темі присвятити свій новорічний «урок літератури». Може, розказати про зимові розваги наших письменників? Наприклад, про те, що Микола Хвильовий страшенно любив кататися на ковзанах. Та не просто кататися — він був справжнім фігуристом. Юрій Смолич згадував, як одного разу ходив із ним та із Сашком Копиленком на ковзанку. Хвильовий, казав він, «був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на ковзанах чорті–що». А може, розповісти про якісь новорічні письменницькі пригоди? Приміром, про те, як Аркадій Генкін, чи по–простому Арген, той, що — на відміну від «чистих пролетарів», «селян–плужан», «нових дегенератів», «стрикулістів–авангардистів» та інших, був, за його ж таки словами, «одиноким лицарем пера»...

Дивовижну метаморфозу, що сталася з прикарпатським аграрієм після його піввікового ювілею, не можуть виразно пояснити ні сам Володимир Гловацький, ні його друзі та родичі, ні мистецтвознавці. Та факт залишається фактом. У зрілому віці чоловік, котрий до того не тримав у руках різця і пензля, почав творити такі ікони, композиції з дерева, художні полотна, які без спеціальних знань і навиків, на думку фахівців, створити неможливо. Мабуть, земляки агронома Гловацького менше б здивувався, якби почули, що він вивів сорт пшениці, придатний для засіву високогір’їв Карпат, ніж побачили збудовану ним на власному обійсті церкву Пресвятої Трійці, власноруч виготовлені для неї престол, іконостас і всі до єдиного — кілька десятків — образи.

Він допоміг народитися тисячам нових життів. Тож має свій особливий погляд на життя і здоров’я. Микола Федорович Цюх належить до тих лікарів­практиків, для яких навчання — спосіб життя. Навіть тепер, коли за плечима вже сорок років медичної практики, не може дозволити собі перепочити. Бо вважає: лікар, який зупинився в розвитку, перетворюється на ремісника.

Він завжди мав бунтарську натуру. Хлопець із рівненської глибинки, випускник медучилища вступав до Львівського медінституту сім років поспіль! Тільки через те, що дружив із вільнодумними людьми. 1989­го відважився кинути виклик тодішній системі, пішовши з престижної роботи в Луцькому пологовому будинку, де пропрацював акушером­гінекологом понад два десятиліття і де одним iз перших на Волині освоїв ультразвукове дослідження. На зламі епох йому хотілося вирватися за рамки усталених медичних стереотипів і догм. Вважав: та система неефективна, оскільки втрачена мотиваційна складова, яка так необхідна для самовдосконалення. Микола Цюх одним iз перших організував в області приватний медичний центр.