20–21 лютого 1990 року Українська студентська спілка провела в навчальних закладах України акцію студентської єдності, першою з одинадцяти оприлюднених вимог якої було скасування обов’язкового вивчення марксистсько–ленінських дисциплін. У Києві страйк завершився загальним мітингом 21 лютого біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Агонізуюча совєтська влада вдалася до репресій: спочатку було затримано й засуджено до 15 діб ув’язнення секретаря Київської крайової ради руху Володимира Чемериса, згодом затримано ще 17 осіб, які брали участь у мітингу 23 лютого, протестуючи проти його арешту. От що ми повинні б відзначати 23 лютого замість міфічних роковин міфічних боїв під Псковом та Нарвою (які насправді того дня не велися) на честь армії, яка — окупувавши Україну — на багнетах встановлювала тут за вказівкою Леніна совєтську владу.

Загалом уряд пропонує виключити зі сфери державного цінового регулювання низку продуктів — яловичину, свинину без кістки, філе курки та будь–яке м’ясо іншої птиці, ковбасні вироби найвищого ґатунку, соняшникову олію, курячі яйця тощо.

Віа Кондотті — старовинна вулиця в римському кварталі моди. Вона починається від площі Іспанії з її знаменитими Іспанськими сходами та фонтаном Баркачча роботи П’єтро Берніні. На вулиці Кондотті представлено найвідоміші італійські та світові модні марки, дорогі магазини одягу, взуття, парфумів, годинників і шкіряних виробів. До воріт будинку за адресою віа Кондотті, 68 стоїть черга охочих сфотографуватися. Однак тут не бутік і не модне ательє. Поміж магазинами Hermes та Jimmy Choo здавна квартирує Суверенний військовий Орден госпітальєрів святого Йоана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти. Найстаріше лицарське братство у світі, днями Мальтійський орден відзначив 900–річчя. Про круглу дату сповіщають банери з цифрами «1113—2013» та червоні прапорці з мальтійським хрестом, розвішані не лише на Палаццо Мальта, а по всій вулиці Кондотті.

Госпітальєри–йоаніти — не про­сто орден. За міжнародним правом це «державне утворення». Сам він називає себе «незалежним князівством» і підтримує рівноправні дипломатичні відносини на рівні послів зі 104 державами, зокрема й з Україною. Мальтійський орден має Конституцію, прапор, герб і гімн (Ave Crux alba — «Радій, білий Хрест»), видає власні паспорти, гроші, марки та автомобільні номери. І йдеться зовсім не про сувеніри чи забавки. Паспорт Суверенного Мальтійського ордену визнають у багатьох країнах; власник такого документа має право на безвізовий в’їзд до 32 держав. А фургони з характерним кодом SMOM на червоно–білій номерній панелі ми бачили навіть на віддалених вулицях Рима.

Багато хто сприймає Мальтійський орден як суверенну державу — адже його маєтки наділені статусом екстериторіальності, тобто не підлягають законам Італії. Журналісти «УМ» «перетнули кордон» обох мальтійських анклавів, а також дізналися про роботу Ордену в Україні.

Чиновники Черкаської обласної ради та облдержадміністрації спустили сільрадам циркуляр, яким пропонується «зарезервувати в місцевих бюджетах на 2013 рік кошти для підготовки інфраструктурних об’єктів до відзначення 200–річчя з дня народження Т. Г. Шевченка та 60–річчя утворення Черкаської області в розмірі 30% затвердженого обсягу місцевих бюджетів розвитку». Обласна влада задля «гідного відзначення цих дат формує перелік пріоритетних об’єктів, фінансування яких пропонується за рахунок державного і місцевих бюджетів». І для цього потрiбнi кошти.

«Мені втрачати нічого. 15 років тому загинув мій старший син. Йому було 22. А в жовтні минулого року — молодший. Йому було 32. Все. У мене більше немає дітей. І я боротимуся до кінця своїх днів», — сказала мені нікопольчанка Наталя Романова.

Із потужним громадським рухом «За право громадян на екологічну безпеку» коїться щось незбагненне. Влітку минулого року, як писала наша газета, було вбито його засновника і незмінного лідера Володимира Гончаренка. Вбито після того, як за кілька днів до цього він провів гучну прес–конференцію, на якій обнародував сенсаційну інформацію про завезення до Кривого Рогу з Калуша ­трьох теплообмінників, забруднених хімічною речовиною першої групи небезпеки. На безлюдній сільській дорозі авто Володимира Івановича підрізала інша машина, з якої вискочили двоє молодиків і завдали екологові смертельних ударів по голові.

Анемія загрожує людині в різні періоди її життя, як при захворюваннях, так і при деяких фізіологічних станах. Розвиток недуги обумовлюють якість харчування, захворювання кишечнику, печінки, нирок, гормональні порушення та оперативні втручання. Вона може бути як самостійним захворюванням, так і супутнім симптомом інших внутрішніх негараздів в організмі, зокрема сигналізувати про інфекційну чи онкологічну проблеми. Анемія має свої небезпеки і вимагає тривалого лікування.

Суботнього вечора призи 63–го міжнародного кінофестивалю у Берліні було вручено. «Золотого ведмедя» віддали румунській картині «Поза ембрiона» режисера Каліна Петера Нітце, що є справедливим. Рідкісний випадок: критики, себто журі ФІПРЕССІ, також визнали цей фільм найкращим. Гран–прі журі — «Срібного ведмедя» — вручено боснійському режисеру Данісу Тановичу («Випадок із життя збирача металобрухту»), і це так само мотивовано. Деякою несподіванкою є присудження призу за краще виконання чоловічої ролі непрофесійному актору з тієї ж боснійської стрічки — Назіфу Мунджичу. А от «Срібний ведмідь» як кращій актрисі фестивалю Пауліні Гарсіа із фільму «Глорія» виглядає цілком закономірним. Драма про двох лесбійок «Вік+Фло бачили ведмедя» канадського режисера Деніса Коте таки справді побачила не просто приз імені фундатора фестивалю Альфреда Бауера, а й «Ведмедя», звичайно, срібного — «за фільм, що відкриває нові перспективи». Очолюване відомим режисером Вонгом Карваєм журі побачило перспективи й у комедійній «роуд муві» «Принц Авеланч» американця Девіда Гордона Гріна (кажуть, аж надто схожій на ісландську стрічку «Інший шлях»). А відтак «Срібний ведмідь» за кращу режисуру віддали Гріну — хай американці хоч чимось утішаться. Дебютна картина 28–рiчного казахського режисера Аміра Байгозина «Уроки гармонії» була відзначена за видатну операторську роботу Азіза Джамбакієва, що теж правильно. І, нарешті, «Срібний ведмідь» за кращий сценарій віддано (заочно) іранцю Джафару Панахі (фільм «Закрита завіса») — політично вмотивоване рішення; не дати нічого стрічці було би якось некоректно, хоча на загальному тлі великого конкурсу фільм виглядав не надто конкурентоспроможним.

Після чотирьох частин «Міцного горішка» продюсерам цього проекту довелося добряче постаратися, аби в п’ятому фільмі планка видовищності, інтриги, іронії та резонансу історії про героя Джона Макклейна не опустилася ні на сантиметр. Незважаючи на солідний бюджет — 125 мільйонів доларів — доводиться констатувати: програму–максимум команді проекту виконати не вдалося. Простенький сценарій, мішанина з трупів та понівечених авто, вибухи й погоні на шаленій швидкості... Хоча, звісно, шанувальники саме такого кіно тут без проблем зарядяться емоціями. Сама ж картина, що цілком підпадає під визначення «одна з багатьох», тримається саме на харизмі Брюса Вілліса...