Що робила рівно третина українців–виборців у неділю 17 січня 2010 року? 33,3 відсотка — це ж 12 мільйонів дорослих людей і здорових! Це ж ціла європейська держава — Болгарія чи Португалія. Може, дехто проспав? Скільки можна спати? А може, дехто «валявся на дивані гнилою колодою», як писав Тарас Шевченко? Та багато таких, що не голосували за українського Президента, не читають Тараса Шевченка, а тому не можуть задумуватися над змістом його прекрасних творів...

Кілька днів тому один із претендентів на булаву, що пройшов до другого туру, заявив з екранів телевізорів таке: «Ми (Україна) візьмемо участь у консорціумі з будівництва газопроводу з Росії в Західну Європу і в майбутньому матимемо прибуток від його експлуатації»...

Одного дня на столах у депутатів Верховної Ради з’явилися дивні папери. Під грифом «цілком таємно» — надрукований текст, а до нього доданий малюнок. На ньому якийсь дід ухопився за щось зелене, що стирчало із землі, і старався його витягнути. До діда причепилася баба. Там ще фігурували молода дівчина, пес і кіт. Останньою у вервечці була істота, подібна до мишки.

Сьогодні ми маємо двох кандидатів на найвищу державну посаду. Уважний виборець може знайти між ними десять розбіжностей, але це — відмінності в дрібницях. У суттєвих рисах вони однакові.

Років 50 тому в кінотеатрах демонстрували двосерійний індійський фільм «Бродяга», в якому головну роль зіграв знаменитий Радж Капур. Залишилося в пам’яті, як герой фільму, ще підлітком, з довірою і захопленням запитував наставника, бандита Джагу, як стати багатим і заможним. І почув у відповідь: це дуже просто, треба красти, грабувати й убивати...». Які жахливі слова!

Усі українці, від немовляти до столітніх, в усіх державах, в усіх анексіях, в усіх усюдах, усі патріоти України з величезним задоволенням, втіхою — не можу назбирати слів, порівнянь, захоплень — почули нарешті слова подяки українського народу українському Президентові Віктору Ющенку за цей, може, й запізнілий, вчинок — присвоєння патріотові України Степану Бандері звання Героя України.

Юлія Тимошенко просить називати її демократом. А хіба вона не знає, що демократами не називають, а ними є чесні, не запроданці — як люди при владі, так і будь–яка людина в Україні. А вона не була демократом і ніколи ним не буде.