Звернення до Міністерства юстиції України

Висловлюю своє обурення ганебними діями антидержавних антиукраїнських сил, які активізували свої злочинні дії щодо Лицаря нації, справжнього Героя України Степана Бандери.

Не знаю, на положення якого з найновішого законодавства з комунально–житлового господарства про права і обов’язки обох сторін — власника будинку і квартиронаймача — мені посилатися, щоб встановити справедливість...

З цього приводу думки розділилися. Якщо навчання у середній школі триватиме 12 років, то за цей період молоді люди повинні отримати не тільки середню освіту, а й набути робочу професію. Якщо в загальноосвітній школі діти протиратимуть штани 12 років, то рівень їхніх знань не покращиться. Сьогодні, аби дитина успішно пройшла тестування, батькам треба наймати репетитора...

Фахівці згодом проаналізують усі аспекти виборів 2010 року. Але чекати немає часу. За п’ять років чергові перегони й знову доленосне — «Куди йдемо?». Так триватиме доти, доки Державний гімн буде не протокольним ритуалом, а величальною одою українському народу. Є приказка: «З пісні слів не викинеш». А от із Державного гімну викинули важливий рядок: «...В ріднім краї панувати не дамо нікому», що було змістовною метою боротьби впродовж століть. Ця «хірургія», як і конституційна терапія з підміни «українського народу» неідентифікованими «громадянами всіх національностей», як неоднозначність ст. 10 про державну мову, як видалення з паспортів графи «національність», з погляду сьогодення не видаються випадковими «недоліками». Вони створювали умови узурпації влади неукраїнцями.

У СРСР урядовців поділяли на комуністів і чесних комуністів. Україна пішла далі й виплекала зло і менше зло. І це так сподобалося виборцям, що стали на ґерць, справедливо вважаючи: чому мусить бути не наш колишній зек, а ваша пройдисвітка в минулому і теперішньому часі...

Ой, як влучно висловився М. Чечетов в одній із всеукраїнських газет, вважаючи, що «...всі рішення мають базуватися на тому, чи зміцнюють вони цілісність України». (Мається на увазі указ про присвоєння Героя України Степанові Бандері).

І досі не вщухає у серці біль, коли перегортаємо в пам’яті близько 100 сторінок справи нашого батька Пилипа Цифера, якого двічі судив військовий трибунал Харківського військового округу. Несила переповісти всі сфабриковані звинувачення, якими способами «вибивали» зізнання. Батька, старшого політрука, тобто комуніста, заарештували 23 травня 1938 року і 34 місяці жорстоко морально й фізично знущалися над ним комуністи. В цьому пересвідчилися, читаючи підписи під «документами». Записали дослівно останній із них: «Талон ордера №5, 17 квітня 1941 р., начальнику тюрми №1. З одержанням цього негайно звільніть з–під варти заарештованого Цифера П. І. Капітан ГБ». Перший трибунал засудив батька до 10 років ув’язнення і 5 років позбавлення прав; а після касаційної скарги до Верховного Суду СРСР другий трибунал його виправдав. У 1993 році нам видали довідку, що Цифера П. І. реабілітовано...

«При чому тут я?»— здивувався у своєму коментарі до публікації «Гербовий перстень» («УМ» від 10.02) шанований мною поет, громадський діяч Іван Драч, він же володар перехідного перстня Гетьмана України Івана Мазепи. Таке запитання здивувало, гадаю, не лише мене.

Надія, що й так ледь жевріла, поволі згасла. Ні, чуда Божого не відбулось. Жінка з косою — претендент на «царство», а Президент — як на хресті Христос.