Росія ніяк не може «сторгуватися» щодо недобудованого ракетного крейсера «Україна», який уже біля двох десятків років стоїть біля причалу Миколаївського суднобудівного заводу імені 61 Комунара. Прем’єр РФ Володимир Путін на зустрічі з Президентом України Віктором Януковичем у Стамбулі заявив, що бачить складнощі з добудовою крейсера. «Незрозуміло, де його добудовувати», — зауважив Путін. Мовляв, якщо в Миколаєві, то треба переобладнати верфі на Миколаївському суднобудівному, а це, на думку російського прем’єра, — дорого і складно. Інший варіант — відвести недобудований крейсер на суднобудівний завод у російський Сєвєродвінськ, що на Білому морі. Але це також непросто. «Проте зараз треба зробити конкретні кроки, і наші військові відомства готові з двох сторін запропонувати остаточний проект, вартість якого становить 70—75 мільйонів доларів», — заявив Путін.

Поки Чорноморський флот Росії залишається на території України, залишаються й проблеми, які він створює не лише для політиків, а й для простих севастопольців та кримчан. Незважаючи на черговий «спалах дружби», закріплений харківськими угодами, ЧФ та пов’язані з ним підприємства, схоже, не збираються розплачуватися за своїми багатомільйонними боргами. Найбільше від цього потерпає Севастополь. Так, у міськ­держадміністрації зазначають, що за останні місяці борги підприємств ЧФ із зарплат та з виплат до Пенсійного фонду лише зросли.

На Першому Національному телеканалі настали «підкилимні часи». Рішення приймаються одноосібно і доводяться до співробітників у приватних розмовах. Таким чином закривають такі проекти, як «Культурний фронт», «Книга UA», «Кіно UA», «Вихідні по–українськи», «Далі буде» та інші, повідомило в розмові з кореспондентом «УМ» джерело на каналі. Нове керівництво не проводить ніяких нарад, авторів просто викликають на приватну розмову, на якій не повідомляють жодних причин закриття проектів, — розповів співрозмовник «УМ». — Нові люди, які часто не є громадянами України й не знають української мови, просто кажуть нам: «Ви нам нє нравітєсь! Вашей пєрєдачі нє будет!». Закривають проекти, які представляли країну в позитивному світлі, були пізнавальними і рейтинговими, зазначило джерело.

«Як офіцер і відповідальна людина, я готовий працювати в складних умовах на зміцнення оборони країни. У ситуації, що склалася, я визнаю право Президента реалізувати його бачення шляхів розвитку Збройних сил. Він робитиме це з іншим начальником Генерального штабу», — написав у своїй заяві начальник Генштабу — Головнокомандувач Збройних сил України генерал Іван Свида. Він наголосив, що «за посаду не тримається». Прес–служба Міноборони розповсюдила заяву про його відставку минулої суботи, в Міжнародний день миротворців. Сам генерал Свида не коментує свого рішення, заявивши, що все вказав у рапорті. До того ж відставку Головнокомандувача ще має розглянути і підписати Президент Віктор Янукович — Верховний Головнокомандувач.

Зі зміною влади деякі місцеві ради так і не заспокоїлися. Після цілої зливи рішень районних, міських та містечкових рад у 2006—2007 роках про визнання російської мови «регіональною», вже у 2010 році, цього тижня, аналогічну постанову видала й Верховна рада Криму. Точніше б сказати, «Вєрховний совєт», бо саме таку наз­ву кримські депутати встановили для свого «органу» того ж дня.

Хмарочос на розі вулиці Хрещатик та Європейської площі в Києві, який, на думку експертів і громадськості, спотворить вигляд центру столиці, будує ТОВ «Грааль» — фірма, до якої мають стосунок міністр освіти Дмитро Табачник та його брат Михайло. Так вважають представники ініціативної групи проти забудови Хрещатика, які вчора пікетували будівельний майданчик. «Влада говорить одне, а робить інше, — каже учасник акції Ігор Корчик із громадського об’єднання «Наша земля». — З одного боку йдуть розмови, що Хрещатик треба зробити національним архітектурним заповідником, а з іншого — ми бачимо, що за цим парканом уже знесли будинок — історичну пам’ятку — і збираються звести будинок висотою сто шістдесят метрів, який просто знищить усе архітектурне обличчя Хрещатика». В акції взяли участь активісти громадських ініціатив «АнтиТабачна Кампанія», «Табачника — геть!» та «Наша земля», зокрема письменник Сергій Пантюк, громадські діячі Олександр Данилюк, Андрій Бондаренко, Євген Золотарьов, Сергій Пархоменко, Павло Нусс, Максим Ніконович, Ірина Потапова та інші.

У маленькому селі Бе­зодня Радивилівського району на Рівненщині скоро постане пам’ятник 25 воякам Української Повстанської армії, які тут поховані. Таку обіцянку дав мешканцям народний депутат із БЮТ Юрій Гнаткевич.

Сьогодні виповнюється 149 років як на Україну повернувся Кобзар. Саме 22 травня 1861 року Тараса Шевченка перепоховали на Чернечій горі під Каневом, через п’ятдесят вісім днів після смерті, таким чином виконавши його «Заповіт» про те, щоб бути похованим «на Вкраїні милій». З того часу — це день «паломництва» для українських патріотів і шанувальників великого поета. Сьогодні у Каневі на Чернечій горі активісти «Нашої України», народні депутати та громадські діячі проведуть акцію вшанування пам’яті Кобзаря.

Голова Служби безпеки України Валерій Хорошковський та директор Федеральної служби безпеки Росії Алєксандр Бортніков підписали «Протокол до Договору про співробітництво і взаємодію між СБУ та ФСБ», який остаточно закріплює «перебування офіцерів ФСБ, що забезпечують безпеку Чорноморського флоту РФ у місцях його тимчасової дислокації, на території України». Документ передбачає обмін інформацією, узгоджені заходи з виявлення, попередження та припинення «протиправної діяльності, спрямованої проти безпеки ЧФ РФ і такої, що загрожує національній безпеці України і Російської Федерації». Згідно з протоколом, ФСБ має вчасно і в повному обсязі повідомляти СБУ про своїх співробітників на території України. Угода про це діятиме п’ять років. Російські «чекісти» мають повернутися в Крим упродовж місяця з моменту її підписання.

Сучасне польське суспільство є, мабуть, зразком того, як треба ставитися до власної історії: попри активне її переосмислення, модні зараз «деконструкцію» і «деміфологізацію», в очах поляків їхня минувшина не втрачає пафосу, а герої нації залишаються героями. Шукають і точки примирення у спільній історії з сусідами. Так, відновник Польської держави у ХХ столітті, міжвоєнний польський лідер Юзеф Пілсудський в очах сучасних істориків набирає нового значення — як «архітектор порозуміння» з Україною завдяки укладеному в квітні 1920 року Варшавському договору, підписаному з української сторони головою директорії УНР Симоном Петлюрою. Саме від цієї події відштовхнулися польські й українські історики, які днями у стінах Києво–Могилянської академії провели конференцію «Станція — Незалежність», присвячену пошукам прикладів примирення у здебільшого ворожих польсько–українських стосунках між двома світовими війнами. За збігом обставин, «Станція Незалежність» — назва святкувань Дня незалежності Польщі,11 листопада 1918 року — дня, коли Регентська рада у Варшаві передала командування польськими військами Юзефові Пілсудському, який із цього часу став повноважним керівником Польської держави.