За різними даними, на недільне богослужіння біля пам’ятника Володимиру–Хрестителю зібралося від 5 до 15 тисяч прихожан, переважно Московського патріархату. Відразу за рамками безпеки я нарахувала з десяток торгових точок, де молоді монашки жваво продавали свічки, іконки, просфори. Мішки з цими церковними хлібцями стояли просто на дорозі, поряд зі смітниками.
Стало відомо, що ввечері 21 липня «братки» в камуфляжах увірвалися до приміщення харківського відділення товариства «Просвіта». Саме тривало засідання правління, на якому постановили: визнати неправомірним перебування харківської організації «Патріот України» у приміщенні, яке орендує «Просвіта», адже договору суборенди з «Патріотом» не укладено, а його ідеологія суперечить статутові «Просвіти». Офіс «Патріота» — поряд із кімнатою «Просвіти» на Римарській, 18. У цьому місяці хлопці з «Патріота» побили однолітків із «Просвіти». 20 липня просвітяни звернулися в управління міліції, 21–го — в СБУ. Того ж дня відбувся напад. Члени правління протягом півтори години були заблоковані в одній із кімнат.
Монументальна книга «Злочин» присвячена пам’яті жертв різних окупаційних режимів на теренах України. На понад 500 сторінках цієї двокілограмової книги — спогади, свідчення і розвідки українців із різних континентів. Утім до книжки увійшла лише частина матеріалів, надісланих на адресу редакції видання в Мельбурні. Це дописи 140 авторів з України, Австралії, Польщі, США, Латинської Америки, Канади. Ініціатор видання — відомий український діяч в Австралії Петро Кардаш. Він із 1960–х років популяризує українську культуру в Австралії. Контактував із нашими дисидентами, його не раз затримував КДБ. Із початку 1990–х ініціює й упорядковує видання «Україна: історія і мистецтво», «Українці у світі», «Слава українського козацтва».
Байка про «даремну загибель у бою під Крутами трьохсот гімназистів і студентів», нібито не навчених навіть поводженню зі зброєю, з’явилася ще за часів Української Центральної Ради, для зменшення довіри й поваги до української влади. Цю байку рік у рік переписують «кабінетні» вчені й творці шкільних підручників. Що ж насправді відбулося під Крутами? Над цим питанням працював Науководослідний інститут українознавства при Міністерстві освіти і науки України (директор — Петро Кононенко). Доктор історичних наук, керівник відділу міжнародних відносин Інституту Володимир Улянич у рамках проекту «Українці у світовій цивілізації і культурі» проаналізував документи і літературу з цього питання, свідчення стареньких очевидців бою та їхніх родичів, дані вперше здійснених археологічних розкопок. Результати дослідження вчений опублікував у книзі «Правда про бій під Крутами. Січень, 1918 рік. Приватне розслідування», яка має вийти друком цього року у видавництві «Лицар».
Понад чотири роки тому Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. По багатьох роках чужини й самотності. Там, поза Україною, минули й ті 10 років, упродовж яких поет не написав жодного вірша. Почав писати лише тоді, коли з’явилася надія повернутися на Батьківщину.
Вирок здійснили 27 листопада 1937 року у якійсь із київських катівень НКВС. Тіло митрополита закопали, за однією з версій, під доріжкою Лук’янівського кладовища. Уночі посеред доріжок викопували ями, скидали туди трупи розстріляних, засипали землею й утрамбовували.
Позавчора зал на 500 осіб сімферопольської української школи-гімназії був переповнений. Учні загальноосвітніх шкіл та кримських ВНЗ, громадські й політичні діячі Криму з цікавістю прийшли на небуденну для автономної республіки подію — відкриття фестивалю «Дні українського кіно в Криму», що присвяченi 100-літтю від дня народження Романа Шухевича і 65-літтю Української Повстанської армії. Завітали й два ветерани УПА з шести, що проживають у Криму — Йосип Воробчак і Володимир Чермушенцев. Як зазначила одна з організаторів, голова Сімферопольської МГО «Фундація регіональних ініціатив» Таміла Ташева, захід планувався на 5 березня, день загибелі в бою генерала-хорунжого УПА Романа Шухевича (Чупринки). Але через вимушений карантин у кримських школах та деяких ВНЗ й училищах «тиждень» був перенесений.
З іменем князя Аскольда сучасні історики пов'язують період бурхливого збирання слов'янських племен довкола Києва. Ця політика врешті привела ці племена до об'єднання у Київську державу в наступному, десятому, столітті. Хоча в літописах Аскольд і Дір майже завжди діють разом, багато дослідників не вважають їх співправителями. Можливо, вони були братами з великою різницею у віці. Значна частина дослідників вважає, що Аскольд княжив у 40—60-х роках, а Дір був його наступником і княжив до початку 80-х років ІХ століття. Інші вчені вважають Аскольда нащадком Діра, і саме зі смертю першого пов'язують зміну правлячої династії у Києві.
Як би там не було, але Аскольда вважають першим київським князем-християнином. І віруючі, які полюбляють читати стародавні книжки, хотіли б, щоб Церква його канонізувала як святого. Вони твердять, що за 130 років до князя Володимира Аскольд уже приніс християнство до столиці Русі.
Цього дня 30-річний Ісус був охрещений Іваном Предтечею у водах річки Йордан. Свято називається Богоявленням, адже людям тоді явився Господь у Трійці: Бог-дух святий злинув над Христом, як голуб, а голос із неба мовив: «Це — Син Мій улюблений!». Іван Хреститель закликав людей покаятися і очиститися через хрещення. За Новим Завітом, Ісус хрестився, як звичайна людина, хоча в нього не було гріхів. Просто, було потрібно, «щоб сповнилася уся правда». Свято Богоявлення було встановлено у другій половині ІІ століття, спочатку його відзначали одночасно з Різдвом. Лише у ІV столітті Різдво стало самостійним празником. Про Водохреще вперше згадують в Іпатієвському літописі 1114 року. За народною традицією, воно ще зветься Хрещенням, Йорданню, Орданню.
«Козацькі організації України ніколи не погодяться, щоб виборена поколіннями наших героїв державність української мови стала розмінною монетою в інтересах політичної кон'юнктури», - сказано в одній із двох заяв до козаків і усіх громадян країни, оприлюдненій у четвер в УНІАН.
