...Я дуже розлютилася на свою знайому, інтелігентну даму-літераторку, коли, зазирнувши до неї в гості зі своїм київським другом, почула у відповідь: «Напевно, вас найкраще почастувати салом. Сало будете?». Майже так само ображаюся я на водіїв-дальнобійників, котрі, підвозячи мене до Києва і почувши, що я з Білорусі, уточнюють: «Бульбашка?».

У білоруських телерепортажах і передачах про велику Перемогу вражав надмір словосполучень «спроба фальсифікації історії». Про «фальсифікацію» говорив і президент Олександр Лукашенко, говорили натреновані перед ефіром піонери. Склалося враження, що ізольований від Європи Лукашенко в нагнітанні «переможного» сантимента шукає противагу сьогоднішньому європейському «братанню» і взаємопрощенню. Мета цієї риторики, можливо, і в тому, щоб виправдати нинішні злидні, мовляв, Білорусь і дотепер не може стати на ноги саме тому, що Друга світова війна завдала її господарству найбільший збиток порівняно з іншими державами Східної Європи. «Фальсифікацією» вважають аж ніяк не книги західних істориків, про які говорить президент, а брила страшної правди про війну в Білорусі, що стала надбанням громадськості ще за президентства Станіслава Шушкевича. Отож величезну кількість книг, досліджень, статей, мемуарів було вилучено з провідних бібліотек, позаяк вони переважно несли висновок: Друга світова мала всі ознаки війни громадянської.

Минулого тижня в «американці» — внутрішній в'язниці КДБ — опинився Михайло Маринич, одна з центральних фігур сьогоднішньої «інтелектуальної» опозиції, людина, що заявила слідом за Андрієм Климовим про своє тверде рішення балотуватися на майбутніх президентських виборах.
Михайла Маринича можна назвати опозиціонером-одиночкою. Вражає його «офіційний» послужний список — голова столичного міськвиконкому, міністр зовнішньоекономічних зв'язків, Надзвичайний і Повноважний посол Білорусі в низці європейських держав. Шлях в опозицію він проробив приблизно такий самий, як і білоруський екс-прем'єр Михайло Чигирь і найближчий прихильник Лукашенка, а нині — один з офіційних лідерів опозиції Анатолій Лебедько: від щирої віри в «молодого», нехай і неоковирного, але чесного і справедливого президента Лукашенка до відторгнення авторитарного режиму «бацьки». Треба сказати, від Лукашенка Маринич пішов без скандалу, напередодні минулих президентських виборів. Маринич певний час декларував себе як незалежного політика, близького до кіл Об'єднаної Громадянської партії і парламентської фракції «Республіка». Останнім часом активно зайнявся створенням громадської організації «За гідне життя», причому очевидно було, що Маринич формує не просто громадську організацію, а армію людей, покликаних працювати в передвиборчій кампанії.

...І понад сто років тому в Мінську теж була весна. Приреченість — остання приреченість, що вже не залишає надії, опускалася похмурою сталевою завісою над коханням, яке якось дивно називати таким, що не відбулося. Він помирав у Неї на руках, а Вона, мабуть, на самому дні серця усвідомлювала, як багато Їй дано — не жити, а вмирати поруч із Нею вирішив Він. Інакше не народились би, можливо, ці Її вірші...

Незважаючи на те, що майже два з половиною роки віддiляють Білорусь від запланованих на кінець 2006 року президентських виборів, сьогодні будь-який ледь помітний крок будь-якої більш-менш помітної персони з політичного бомонду трактують й аналізують у проекції на можливу участь у передвиборчій кампанії. Голова парламентської фракції «Республіка» генерал Фролов, опозиційний скандаліст есдек Микола Статкевич, опальний колишній ректор Білоруського державного університету Казулін, керівник Об'єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько, — ці люди найбільш виразно дають зрозуміти, що всерйоз думають про президентські лаври. Уголос же про свої наміри вони, з тактичних мiркувань, поки не говорять. Тому заява колишнього фінансового «олігарха» ще кілька місяців тому — до розриву з Об'єднаною громадянською партією — голови її політради Андрія Климова про те, що він братиме участь у передвиборчій кампанії-2006, пролунала мов грім серед ясного неба. По-перше, подібного ніхто не очікував, хоча Климов є однією з найпомітніших фігур білоруської опозиції. По-друге, Андрій Климов сказав, що не братиме участі в нинішніх виборах у парламент (які, до речі, він переможно виграв у 1995 році), тому що це бачиться йому безглуздим у світлі його подальших грандіозних планів. «Білорусі потрібен зараз диктатор, але освічений, такий, як я», — одна з «козирних» фраз у виступах Климова в цьому році. Деякі аналітики вже заговорили про те, що Климов позначився як кандидат у президенти, якого можна порівнювати з Віктором Ющенком — «чарівний і привабливий», до того ж надзвичайно різниться серед усіх інших кандидатів завдяки своїй незаперечнiй харизмi.

Білоруські власті дозріли, нарешті, для рішучих дій проти останньої серйозної білоруської громадської організації, яка є, до того ж, частиною міждержавної правозахисної «павутини»: Гельсінському комітету і його лідерам пред'явлено звинувачення у завданні державі матеріального збитку в особливо великих розмірах.

Про початок незвичайної акції оголосила одна з трьох складових опозиції — коаліція «Вільна Білорусь». Створена минулого літа, вона здебільшого зосередилася на зовнішньополітичних «ігрових темах». У коаліції об'єдналися трохи політиків «другого ешелону», наприклад колишній міністр закордонних справ Андрій Санников, трохи відомих у країні особистостей, зокрема режисер Юрій Хащеватський, що зняв фільм «Звичайний президент», багато маловідомих політиків і, нарешті, «мастодонт вуличних боїв», легендарний соціал-демократ й ініціатор колись знаного Білоруського об'єднання військових Микола Статкевич.

Прокуратура Білорусі порушила проти голови Об'єднаної громадянської партії Анатолія Лебедька кримінальну справу за ст.367 КК — наклеп на президента держави. Лебедько — четвертий політик, який притягується до кримінальної відповідальності за цією статтею. У різний час за «наклепницькою»статтею 367 «відмотали строк» регіональні журналісти Микола Маркевич і Павло Можейко, столичний опозиціонер-профспілчанин Віктор Івашкевич. Лебедькові реально загрожує тюремне ув'язнення до п'яти років.

Білоруська православна церква на території країни відтепер має ексклюзивне право на використання слова «православний». Це наслідок недавньої телефонної розмови Олександра Лукашенка і Патріарха Московського і всія Русі Алексія II, формальним приводом для якої стало прохання білоруського президента до патріарха помолитися за благополучне врегулювання газового конфлікту між Білоруссю та Росією.

Найближчими днями може бути заморожено дію на території Білорусі митної Конвенції щодо міжнародних дорожних перевезень (МДП). Це означає повне розорення білоруських перевізників, усунення Білорусі з ринку міжнародних транспортних послуг, втрату казною близько 500 мільйонів доларів на рік. У сусідньої Білорусі з'явилася перспектива переміщення величезного транзитного транспортного потоку на території України і балтійських держав.