Колишній глава Шевченківської райдержадміністрації Києва, лідер громадського руху «Кияни передусім!» Віктор Пилипишин, що йде на вибори по 223–му округу, взявся задобрювати виборців подарунковими пайками.

У містечку Березань, що на Київщині, — чергова кримінальна історія. Не минуло і півроку після публікації матеріалу «Сиві справи», в якому ми докладно розповіли про злодіяння мера Анатолія Дунаєнка та його однопартійця–«регіонала», кримінального авторитета Сивого, як знову отримали сумну звістку від мешканців.

Вирубка лісу під маєтки, «реформування» ринків для тіньових доходів, «свої» перевізники, «своя» газета, залякування, а в минулому — рекет, цькування, вбивства і наркотики. Саме з цими «подвигами» деякі мешканці Березані, що на Київщині, асоціюють теперішніх керманичів міста.

Голова фракції Партії регіонів у Березанській міськраді Юрій Грицун (iз 90–х відомий березанцям як бригадир Сивий) та новий мер Дунаєнко, за словами місцевих мешканців, вирішили «дати фору» своїм «високим» однопартійцям, демонструючи, як треба «конкретно» «покращувати життя». Про першого (який фактично є обличчям політичної сили Януковича в місті) тут багато хто говорить пошепки, а другого називають маріонеткою.

Чому в місті вчувається запах «де­в’я­ностих», про рейдерство, вседозволеність і безкарність — у розслідуванні «України молодої».

Минулі вибори до Ковалівської сільської ради Полтавського району стали найбільшою сенсацією місцевих перегонів у краї. Адже з 30 новообраних депутатів 18 були висуванцями Всеукраїнського об’єднання «Свобода». При цьому провідник «свободівців» Юрій Бублик виборов булаву сільського голови, перемігши десятьох (!) суперників. Голоси ковалівців дозволили згаданій політсилі «завести» трьох своїх представників і в районну раду, де фракцію «Свободи» очолив його рідний брат Олександр. А всевладна в районі й області Партія регіонів здобула в цій сільраді аж... 2 депутатські мандати. Тож недавній судовий вирок пану Юрію став бальзамом на «рани» для його затятих політичних опонентів, та ніяк не для абсолютної більшості тамтешніх селян...

Постійні читачі нашої газети ще й досі пам’ятають матеріал під заголовком «П’яний» брейк», опублікований в «УМ» у жовтні 2005 року. Йшлося в ньому про сумнівні витівки тодішніх очільників Кобеляцької райдержадміністрації — голови та його першого заступника. Саме вони, добряче «заправившись» спирт­ним на святкуванні Покрови, ввечері почали «виховувати» матюками, образами та погрозами місцеву молодь, що зібралася у підвальному приміщенні районного Будинку культури на заняття гуртка брейк–дансингу, а потім і міліціонерів, які намагалися заспокоїти можновладців... І ось — знову Кобеляки, той самий районний Будинок культури (тільки тепер він називається Центром культури і дозвілля), також вечірня репетиція артистів–аматорів... І знову «гучний» скандал за участю керівника одного з підрозділів райдержадміністрації. Тож днями в полтавському корпункті «УМ», як і 6 років тому, пролунало одразу кілька телефонних дзвінків із проханням розібратися в ситуації.

Тоді як в Україні повним ходом триває підготовка до чемпіонату Європи з футболу Євро–2012, а центральна влада докладає максимум зусиль, щоб довести презентабельність населених пунктів до ладу, керівництво окремих міст, схоже, працює на саботаж старань державних мужів. До таких можна віднести 40–тисячний Ірпінь, що є оздоровницею загальноукраїнського значення і розташований у природно–рекреаційній зоні під самим Києвом. Але реноме Приірпіння забезпечують не лише ліси й лісопарки, санаторії й будинки відпочинку. Коли у 2004 році вся країна спостерігала на телеканалі «Інтер» авторську програму Костянтина Стогнія «Кримінал» про «наркотичну столицю» на Київщині — Ірпінь, місцеві мешканці були шоковані. Нині ситуація змінилася. Не тому, що проблема вирішилася, а кримінал притягнули до відповідальності. Тепер ірпінському наркотрафіку ніхто не дивується — до нього звикли. Утім, як і до інших примх та бездіяльності тутешньої влади.

Село Єлизаветівка у Петриківському районі, розташоване всього за сiм кілометрів від Дніпродзержинська і за 35 кiлометрiв від Дніпропетровська, привернуло всеукраїнську увагу в лютому нинішнього року. Тоді неабиякий резонанс викликала раптова смерть 30–річного місцевого жителя Олексія Ковальова...

Минулої п’ятниці, як уже повідомляла «УМ», депутатка Луганської міськради від КПУ Наталія Максимець, вона ж — головний редактор обласного компартійного офіціозу «Совєтская Луганщина», вразила Україну записом на своєму блозі deputat.lg.ua: в день, коли Україна вшановує офіційну, державну скорботну дату — пам’ять жертв Голодомору — вона, Максимець, у колі друзів збирається принципово влаштувати «піршество», «шашлики вже замочені», є «пироженки с мороженками» тощо. Власне, не треба близько знайомитися із членкинею бюро обкому КПУ, аби здогадатися, що маємо справу із класичним випадком, описаним дідусем Криловим: «Ай, Моська! знать она сильна, что лает на Слона!». Також пригадуються комплекси, описані іншим дідусем — Фрейдом.

Хай там що із «класиками жанру», а в багатьох свідомих і законослухняних громадян після ознайомлення з виступами Наталії Максимець виникло запитання до правоохоронних органів: куди вони дивляться і чому не притягують цю товаришку до відповідальності за заперечення Голодомору–геноциду та наругу над пам’яттю загиблих, що передбачено Законом «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою 28 листопада 2006 року?

Рядки міліцейської хроніки не вирізняли цей випадок серед звичайнісінької «битовухи». У новорічну ніч на 1 січня 2008 року 29–річний мешканець квартири на третьому поверсі будинку в центрі Полтави взяв свій офіційно зареєстрований «травматичний» пістолет Макарова, споряджений 9–міліметровими гумовими кулями, піднявся на поверх вище і, коли 24–річний господар горішньої квартири відчинив двері, вистрелив... Куля влучила у третій палець правої ноги сусіда й розтрощила кістку, внаслідок чого лікарям довелося ампутувати більшу частину пальця. Відтоді минуло вже майже 3 роки. То чому ж крапки над «і» в цій сумній новорічній історії не розставлені навіть сьогодні?

Пригадуєте популярний телевізійний ролик про натхненну самодіяльність інспектора ДАІ сержанта Петренка? Він патрулює свою «територію» й, зупиняючи першого–ліпшого водія на автомагістралі, чинно зі всією серйозністю підносить руку із жезлом до свого перехнябленого кашкета: «Порушуємо!» Автомобіліст з обуренням: «Що я порушував?..» На що сержант Петренко із міліцейською безпосередністю каже: «Моя сім’я не може чекати, доки ти порушуватимеш...»

Щось подібне спостерігається і в Київській обласній державній податковій адміністрації, де патрулює свою податкову територію її голова, державний радник податкової служби другого рангу, генерал Петренко. Він орудує без спеціального жезла й не виголошує першому–ліпшому підприємцю, що той щось порушує, а його служба не може чекати, доки той порушить.