Мисливців стало більше, ніж вепрів, тому диких кабанів на Харківщині тепер вирощують у спеціальних вольєрах. Рік безпечного життя біля годівниці з товченою кукурудзою — і вепр повноправний мешканець одного з місцевих лісів. Теоретично він має всі шанси длубати п’ятачком корінці до глибокої старості, поповнивши стадо обстріляних «аборигенів». Але реально ці шанси дорівнюють фактично нулю, бо у вепра з вольєра — спеціальне призначення. Він — мешканець простору, де люди можуть дати волю своїм звіриним інстинктам.

Коли наш УАЗик натужно грібся чотирма колесами, долаючи останні кілометри до Великого і Малого Ведмежиків (назва гір походить від великої кількості ведмедів, які тут колись розкошували), директор природного заповідника «Горгани» Василь Кисляк цілком серйозно зауважив: «Чим гірша дорога, тим краще». Недоречний для цивілізованого світу висновок у заповідній зоні сприймався як охоронна грамота від непрошених гостей.

Cхоже на те, що мода на безперервне ниття та скарги (невідомо на кого і одразу на всіх) минає. Принаймні за два дні виїзної колегії Державного комітету лісового господарства, що проходила нещодавно на Луганщині, закидів у бік держави — мовляв, недооцінила, не зрозуміла, недофінансувала і тому подібні «недо-» — чути якось не довелося. Хіба що пролунало повідомлення, буцімто скнара-Пинзеник хотів «зарізати» відповідну статтю бюджету, але ж Президент як ніхто інший розуміє значення лісівництва...
Це вже не така й сенсація, однак повідомляю: на Луганщині є ліси. Звичайно, це не Закарпаття, де ними вкрито більш як половину території, і навіть не Полісся (більше третини зелених шат) — тут усього лише 10,6% території — пiд лісовими насадженнями. Більше, ніж на Донеччині, однак на звання лісостепу область не тягне. То чому лісівники з усієї України зібралися обговорювати свої проблеми саме тут? Голова Держкомлісгоспу Віктор Червоний пояснив дуже переконливо: з 16 тисяч гектарів свіжостворених навесні українських лісів на Луганщину припадає 4,5 тис. Більше за всіх інших.

Після травневих пожеж у Камінь-Каширському районі, внаслідок яких згоріло 300 гектарів лісу, тема бездіяльності місцевої влади та правоохоронців у боротьбі з навмисними підпалами лісових масивів стала особливо актуальною. На спеціальній нараді в облдержадміністрації її голова Володимир Бондар давав прикурити всім, хто бездіє, хто спокійнісінько спостерігає, як ідуть за вітром сотні гектарів лісу, а підпільні пилорами процвітають. Власне, слово «підпільні» тут недоречне, бо вони в жодне підпілля не йшли і йти не збираються, а діють відкрито й нахабно, нарівні з легально зареєстрованими. А в тому, що саме власникам пилорам вигідні лісові пожежі, сумніватися не доводиться. Головний міліціонер області Віктор Швидкий і прокурор Волині Микола Франтовський неоднозначно дали зрозуміти, що нині відстежуються всі схеми лісових крадіжок, усіх дійових осіб цього злочинного ланцюжка. Отож є надія, що після резонансних пожеж хтось із підпалювачів або їхніх «натхненників» таки сяде на лаву підсудних. Самі поліщуки настроєні набагато скептичніше. На їхніх очах упродовж багатьох років безкарно розкрадається і нищиться ліс, але влада і правоохоронці лише час від часу вміло імітують боротьбу з незаконними рубками.

Здогадуєтеся, в якій сфері господарської діяльності на пострадянському просторі залишилося найбільше діючих агіток з вицвілими чи підфарбованими фанерними закликами? Якщо ні, то підкажемо: у лісовому господарстві. Різнокаліберні планшети з написом «Ліс — наше багатство. Бережіть його!» тепер, як і колись, — незмінні візитки соснових, дубових і змішаних деревостанів по всій Україні. І як би парадоксально це не звучало, сьогодні в колишньому «лісозберігаючому» слоганові більше конкретики, ніж у часи загальнонародної власності. В результаті новітніх багатоступінчастих економічних трансформацій конкретний ліс став багатством конкретних осіб, що тямлять у бізнесі або задіянi у корумпованих схемах.
Досить несподіваний за відвертістю і сміливістю висновок щодо регіонального корупційного механізму в інтерв'ю одній iз прикарпатських газет на початку грудня цього року зробив перший заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Андрій Романчук. «Модель, — зазначає він, — виглядала так: голова адміністрації — це координуючий орган, «государеве око», прямий вихід на Президента. Далі йдуть суб'єкти, руками яких збиралися гроші (якщо ми говоримо про серйозні суми), а саме — начальники УМВС, податкова, СБУ і прокурор. Якщо між цими фігурами з'являється злочинна домовленість і координація, то система регенерується в межах короткого часу.
Перші «пропозиції» такого сорту новій владі прийшли з тутешньої лісової галузі. Щоб протидіяти цьому, ми відразу взялися за розробку нових правил гри, які унеможливлюють незаконні корумповані схеми в лісовому секторі».

... Якби посеред промислової Костянтинівки раптом приземлився НЛО і звідти вигулькнув триголовий гуманоїд, тутешній люд, мабуть, здивувався б менше. Бо те, що вони недавно побачили на березі річки Кривий Торець, дуже вразило й приголомшило. Ще б пак! Уявляєте: біля води примостився якийсь, м'яко кажучи, дивак із вудкою... А оскільки це не та водойма, де риба має бодай найменший шанс вціліти, подивитись на того оптиміста збіглося майже півміста. І по-хорошому радили йому відмовитися від цієї затії, і відверто кепкували з нього, а той — ні пари з вуст. А потім потягнув вудку із води і всі присутні оторопіли ще дужче. Адже «рибалка» замість гачка із приманкою припасував до волосіні ... магніт. Отой самий, до якого прилипає метал...

Упродовж останніх років не стихають суперечки довкола не зовсім щасливої долі волинських зубрів, які, попри захист і покровительство Червоної книги, фактично зникли із предковічних лісів знаменитої Цуманської пущі. Природоохоронці, лісівники, науковці ламають списи у суперечках, що ж таки насправді найбільше вплинуло на те, що ці звірі, завезені на Волинь у 1965 році, через сорок років представлені нині 30 (32 чи 38 — так остаточно і не встановлено) особинами. А починалася їхня популяція із 15 голів, тобто фактично прийшли майже до того, з чого починали...

Години прийому в міністра охорони довколишнього середовища Павла Ігнатенка вже збігли, залишились лічені миттєвості, коли двері кабінету розчинила молода світловида жінка й з порогу попросила сім хвилин у «справі державної ваги».
Міністра, який прийшов у владу просто з помаранчевої революції, підняла з крісла не тільки настирливість і невідступність відвідувачки, а й її готовність утиснути «державну справу» точно в семихвилинні межі. Павло Миколайович із теплим усміхом розвів руками, запросив незнайомку до столу й перетворився на увагу й зацікавленість.

Цій людині за призначенням належить охороняти унікальну природу від зазіхань людей. Проте склалося так, що кандидату біологічних наук Олександру Волошкевичу довелося стати на прю із цілою адміністративною «машиною» нинішньої влади, якій заманулося провести у серці заповідника, гирлом Бистре, судноплавний канал. Про те, як живеться нині заповіднику в «облозі», Олександр Волошкевич розповідає «Українi молодiй».

Не впливає на урядовців і те, що експерти ЮНЕСКО «забракували» проект каналу. «УМ» повідомляла, що фахівці програми «Людина та біосфера» Ян Квест та Тобіас Салате відвідали Дунайський заповідник і назвали затверджений урядом України проект транспортного шляху «найгіршим з існуючих варіантів». Не зважають розробники каналу і на рішення господарського суду столиці, який визнав недійсною експертизу планів Мінтрансу . Міністр транспорту Георгій Кірпа однак заявляє, що вже до Дня незалежності України на тому відрізку Дунаєм ходитимуть судна. До речі, міністр транспорту заробив своїми «будівельними» заслугами не вельми почесну відзнаку: днями Українська коаліція «За дику природу» вручила йому диплом «Ворог заповідників України». Так екологи відзначили його «видатні заслуги» у справі безпрецедентного лобіювання судноплавного каналу через серце Дунайського заповідника. Оскільки сам номінант на прес-конференцію не з'явився, диплом вручили його двійнику — півтораметровому опудалу.