Це добре, коли книжка починає інтригувати вже з назви. Що таке «Цукровик»? Цукерка зі збільшеним вмістом цукру? Тістечко? Алкогольний напій? Цукровий сніговик? Дитячий виріб на уроках праці?

Беручи до рук нову книжку Вано Крюґера «Прощальний поцілунок Ілліча» (К.: Люта справа, 2015), ніяк обійти його «нульову» збірку зі схожою назвою — «Ніжна посмішка Берії».

Жанр нової збірки віршів Вано Крюґера «Зіґґі Фрейд & Ктулху» (К.: Смолоскип, 2014) — це довгий заплутаний сон, що наснився малому Зіґмунду Фройду (лютий кошмар з елементами витонченої лірики — що ж іще має снити засновник психоаналізу?!), потому, як він начитався творів Лавкрафта, наслухався європейських готичних історій, донецьких шахтарських байок та добряче наклюкався в Карпатах з русинами.