«Коли тільки створювалися технопарки, то у співробітників очі горіли від ентузіазму. А тепер ми як зацьковані після всіх перевірок і заяв політиків на кшталт того, що скільки у нас є технопарків, стільки буде і кримінальних справ», — каже виконавчий директор технопарку Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Олександр Мазур. Технопарк ІЕЗ ім. Є. О. Патона є провідним в Україні. Тут вперше у світі було створено високочастотне зварювання м’яких живих частин, і на сьогодні в Україні успішно прооперовано 10 тисяч хворих. Американські фахівці назвали цей проект «проривом у хірургії ХХІ століття». Робота одержала Державну премію України, захищена патентами України, США, Австралії. Також у технопарку ІЕЗ ім. Є. О. Патона створено найкращі у світі машини для стикового контактного зварювання високоміцних рейок швидкісних залізниць, що є лідерами на світових ринках та захищені 42 патентами. До речі, вони виграли тендер на реконструкцію залізниць Китаю. Проте державної підтримки технопарки не отримують — навпаки, урізається навіть те фінансування, яке передбачено законом.

За сумарними показниками, бюджетне фінансування української науки цього року вперше перевищило 1 млрд. доларів. Сума ніби вражає. Проте, за словами заступника міністра освіти і науки Максима Стріхи, на Заході мільярд доларів — це бюджет максимум декількох добрих університетів. Нещодавно Міністерство фінансів «зарубало» розроблений Міносвіти проект побудови службового житла для дев’яти тисяч молодих науковців: на це потрібен був мільярд гривень. «Я цікавився на своєму рідному радіофізичному факультеті співвідношенням талановитої молоді, і майже 80 відсотків із них — це не кияни», — каже Максим Стріха. Саме через неможливість отримати житло молодь іде з науки в інші сфери або ж емігрує. Про проблеми сучасної науки «УМ» розповідає заступник міністра освіти і науки, доктор фізико–математичних наук Максим Стріха.

Спадкові хвороби переслідували людство упродовж усієї його історії. Через непередбачуваність і «безпричинність» вони викликали у людей містичний страх. Їх сприймали як прокляття чи покарання богів. Таємниця походження спадкових хвороб стала зрозумілою лише тоді, коли в процесі розвитку генетики були відкриті механізми спадковості. Перше припущення про те, що спадкові хвороби можуть спричинюватися певними генами, було зроблено в 1809 році англійським фізіологом Арчібальдом Гарольдом у книзі «Вроджені порушення обміну речовин». Сучасній медицині відомо понад шість тисяч спадкових хвороб, кількість яких постійно зростає з відкриттям нових захворювань, та генів, що їх зумовлюють. Про досвід проведення молекулярно–генетичних досліджень спадкових захворювань в Україні розповідає завідувачка відділом геноміки людини Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, доктор біологічних наук, професор Людмила Лівшиць.

У 50–х роках ХХ століття австралійський учений Френк Макфарлейн Бернет сформулював положення про імунологічний нагляд, згідно з яким головне завдання імунологічної системи зводиться до контролю за сталістю внутрішнього середовища і знищення всього чужорідного для організму. На той час це була справжня революція в імунології. Більше того — з’явилася надія перемогти навіть рак. Адже якщо в організмі з’являються злоякісні клітини, то імунітет має знищувати і їх. Проте з часом виявилося, що ракові захворювання дуже хитрі, вони здатні «вислизати» з–під імунологічного контролю і навіть більше — змушувати імунну систему працювати на себе. Щоб розібратися, чому так відбувається, «УМ» звернулася до завідуючої лабораторією імунології та алергології Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології ім.  Р. Кавецького НАН України, доктора медичних наук, професора Нінелі Михайлівни Бережної.

31 липня 1948 року. У Москві відкривається IV сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ). Саме на ній, по суті, відбувся розгром генетики, хоча війна з ученими–генетиками почалася ще в 30–ті роки. Серед найвідоміших репресованих учених були Ізраїль Агол (1891—1937), Микола Бєляєв (1899—1937), Микола Вавілов (1887—1943), Георгій Карпеченко (1899—1942), Григорій Левитський (1878—1942) та інші. Тобто до 40–х років генетична наука фактично була обезголовлена. Проте Трохим Лисенко, так званий «народний агроном», готував остаточний нищівний удар саме на сесії ВАСГНІЛ. Він свідомо не поповнював академію, незважаючи на те, що вакансії були, — чекав, доки «підростуть» його люди, щоб зайняти ці місця. А вільних місць для академіків ставало все більше — дуже багатьох заарештовували. Як наслідок, кількість академіків з 51 скоротилася до 17.

У липні Москву відвідав один із найславетніших учених світу — Джеймс Уотсон, співавтор відкриття подвійної структури ДНК. Спільно з Френсісом Кріком і Морісом Уїлкінсом за це відкриття вони отримали 1962 року Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини. Незважаючи на те, що Джеймсу Уотсону вже 80 років, він продовжує активну наукову роботу. Під час свого перебування в Москві Джеймс Уотсон дав кілька інтерв’ю російській пресі, уривки з яких ми пропонуємо вашій увазі.

Минуло десять років відтоді, як в Україні було створено Комітет з питань біоетики при НАН України. У цей період такі міжнародні організації, як ЮНЕСКО, ВООЗ, Рада Європи також віднесли біоетику до пріоритетних напрямів. У жовтні 2005 року ЮНЕСКО прийняла Загальні декларації про біоетику та права людини. У декларації підкреслюється положення про те, що моральна відповідальність і аналіз етичних проблем мають бути невід’ємною складовою науково–технічного прогресу і що біоетика повинна відігравати провідну роль під час вибору необхідних рішень щодо питань, які виникають у зв’язку з цим прогресом. Проте того ж таки 2005 року Україна зробила крок назад: Національну комісію з питань біоетики, яка працювала при Кабінеті Міністрів, було ліквідовано. На думку голови Комітету з питань біоетики при НАН України, директора Інституту праці АМН України Юрія Кундієва діяльність цієї комісії потрібно відновити. Адже в усіх розвинених країнах біоетика є одним із провідних напрямів розвитку науки.

На сьогодні в Національній академії наук України налічується 179 академіків. І лише троє з них — жінки. Ганна Валентинівна Єльська, директор Інституту молекулярної біології і генетики НАН України — одна з цих трьох. Вона є автором понад 350 наукових праць, підготувала десятки кандидатів і докторів наук. Її інститут активно співпрацює з колегами у Франції, Великобританії, США, Японії, Німеччині. Проте шлях жінки в науці — не з легких.

Геннадій Міліневський, завідувач відділу фізики космосу фізичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, був керівником Першої української антарктичної експедиції 12 років тому, коли Британія передала Україні станцію «Фарадей», яка тепер має назву «Академік Вернадський». Він був начальником станції — геофізиком, керівником команди зимівників, яка підняла над станцією український прапор. Пізніше, будучи заступником директора з науки Українського антарктичного центру, працював на станції «Вернадський» у кількох сезонних експедиціях. Проте два роки тому почалися непорозуміння між керівниками Національного антарктичного наукового центру, і він і ще декілька співробітників центру залишили НАНЦ, а згодом важливі дослідження на станції було суттєво обмежено. Про те, чому так сталося, «УМ» і запитала у доктора фізико–математичних наук Геннадія Міліневського.

Після 1983 року, коли у слизовій шлунка було виявлено інфекцію Хелікобактер пілорі, у світовій медицині принципово змінилися підходи до причин виникнення і методів лікування захворювань органів травлення. Західні учені дійшли висновку, що Хелікобактер пілорі — канцероген, який може спричиняти не лише астральний гастрит, виразку шлунка і 12–палої кишки, а й рак. Проте вивчення ролі цієї інфекції в організмі постійно триває. І досі немає однозначної відповіді на запитання: що саме є головною причиною раку шлунка? Лікарі переконані, що, окрім інфекції, є безліч інших факторів ризику виникнення цієї хвороби. І наголошують, що у профілактиці таких онкозахворювань, як пухлини органів травлення, дуже важливою є роль самої людини. В Україні щороку від раку шлунка помирає майже 6 тисяч людей. І ще стільки ж — від раку кишечника і стравоходу. Головна причина такого високого рівня смертності — пізня діагностика онкопухлин і надзвичайно низький рівень виявлення первинного раку. Інакше кажучи, більшість із померлих від раку могли б жити і сьогодні, якби вчасно прийшли до лікаря. «Для лікарів це величезна проблема. Тому що переважна більшість людей приходять настільки пізно, що хірурги уже не можуть їх врятувати», — наголошує головний науковий співробітник відділу абдомінальної онкології доктор медичних наук професор В’ячеслав Чорний.