— Я повернуся трохи назад. 29 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР ухвалила закон про державність української мови.

Дивна річ: партій, зареєстрованих у Мін'юсті станом на цей час, у нас аж 127, але з них хіба половина попередньо заявили про своє бажання штурмувати парламентську висоту. Візьмуть її, звісно, далеко не всі, але зараз доречно запитати: а що ж решта? Яке в цих партій призначення, якщо вони ігнорують єдину за чотири роки можливість хоч якось заявити про себе, не кажучи про шанс реалізувати головну (теоретично) мету — поборотися за владу?

У країнах розвиненої демократії партії є основою політичної системи, виразниками інтересів різних соціальних груп. Звісно, і в Європі, куди ми прагнемо, вистачає дрібних, кумедних та безнадійних у плані взяття влади політичних утворень. Однак, мабуть, лише в нас партія може вміщатися в одній квартирі й часто навіть не мати телефону.

Був час, коли Міністерство юстиції почало боротися з такими «пустишками» (пригадуєте: у 2003—2004 роках міністр Лавринович після відповідних перевірок вкоротив віку не одному десятку фіктивних політутворень), але той «лікарський огляд» залишився далеко позаду — і кількість зареєстрований партій повернулася на попередній рівень.
Ідеальний підхід до зміцнення політичної системи зрозумілий: партія має дбати про своє реноме і рейтинг завжди, а не лише протягом виборчою кампанії; підмочена репутація навіть одного помітного партійця (не кажучи вже про багатьох) різко знижує шанси всієї партії на виборах. Але так — «у них», на Заході. А в нас партії, у тому числі «партії влади», досі колються-єднаються-клонуються, плодяться, наче гриби після дощу; виборці більше орієнтуються не на програми, а на лідерів, тим часом ціна власне партійних брендів залишається низькою (виняток — хіба що КПУ).
Це, власне, і є багатопартійність по-українськи. Але чи такого стану речей прагнули наші люди, починаючи з останніх років існування СРСР, коли вимогою багатотисячних мітингів демократичної опозиції було скасування 6-ї статті радянської Конституції — про «керівну і спрямовуючу» роль єдиної партії — КПРС? Адже начебто ось вона, багатопартійна демократія — плюралізм думок, свобода ідеологічної конкуренції?! Виявляється, не все так просто. Хоча процес іде таки в правильному напрямку, вважають політологи.

Партії «Союз», ПСПУ і «Русский блок» мають бути заборонені. Так вважають активісти Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентське братство», які щойно повернулися з Севастополя до Києва. Молодь звинувачує прихильників трьох вищеназваних партій у публічних образах на адресу держави Україна, наругу над державною символікою, зокрема синьо-жовтим прапором, що є ознакою кримінального злочину. Такі випади «союзники» та прогресивні соціалісти дозволили собі в ході сутичок із «помаранчевими» студентами, які відстоювали в Севастополі інтереси України.

Олександр Омельченко є майже непереможним кандидатом на наступних виборах мера столиці. Такої думки дотримуються представники Агентства моделювання ситуацій, які позавчора провели прес-конференцію з приводу дослідження ситуації з балотуванням на міський «престол»-2006. Хоча «непереможність» мера експерти називають «технічним міфом», все ж визнають майже «безсмертність» Сан Санича на своїй посаді.

Одним із різновидів передвиборчих «трудових» об'єднань є коаліція «Трудовий союз», яка об'єднала маловідомі широкій громадськості політичні сили. Політичний блок лівого, судячи з риторики його лідерів, спрямування ставить собі за мету подолати наступного року 3-відсотковий виборчий бар'єр і потрапити до числа обраних «під купол» Верховної Ради. «ТС» називає себе «чесною і незаплямованою» політичною силою, закидаючи опонентам нездатність подолати як політичну, так і соціально-економічну кризу, корумпованість і розбрат у колись єдиній команді. Критикуючи як владу, так і опозицію, «незаплямовані» прагнуть отримати підтримку населення, яке розчарувалося у процесах, що відбуваються в державі. «Комуністична ідея в силу об'єктивних і суб'єктивних факторів дискредитувала себе, націонал-демократичну не змогли до кінця реалізувати. Тому саме «трудову» ідею ми вважаємо такою, що здатна консолідувати й об'єднати українське суспільство», — говорить лідер коаліції Михайло Сирота.

«Перерва між першим з'їздом, що пройшов узимку, і нинішнім зібранням була обумовлена невизначеністю в діяльності організації. Мені радили її розпустити чи перетворити на партію. Принаймні на першому з'їзді минулого року була задекларована саме така мета. Але, думаю, ми не помилилися, зберігши нашу організацію у статусі громадської», — заявив минулих вихідних перед членами ради тепер уже колишній керівник об'єднання «За Україну! За Ющенка!» Петро Ющенко. За його словами, роль «ЗУЗЮ» сьогодні повинна бути не менш значимою, ніж у період президентської виборчої кампанії, коли ця структура працювала на обрання брата Петра Андрійовича Президентом.

Незважаючи на порівняно нову, демократичну, владу в Україні, яка, за логікою, мала б сама сприяти розвиткові вітчизняних громадських інституцій, світові донори тільки посилюють увагу до нашої країни. Свідчення тому — міжнародний форум грантодавців, «столицею» якого останні два дні був Київ.

Упродовж останніх тижнів кияни вже звикли до активної діяльності партії «Реформи і порядок», спрямованої на вибори і, значною мірою, проти столичного мера Олександра Омельченка. Листівки, газети, агітаційні синьо-жовті намети з символічною бджолою ПРП не могли не зачепити за живе чинну столичну владу. Та вирішила відповісти публічно, і днями на прес-конференції прихильники Омельченка завдали «удару у відповідь». Депутат Київради Володимир Головач, представник «проомельченківської» партії «Єдність», апелюючи до Віктора Пинзеника — голови ПРП, заявив, що той як міністр фінансів нібито вкрав у Києва ні багато ні мало — близько 1 мільярда гривень. «Нас люди питають про відсутність гарячої води, чому обмаль тролейбусів у містах...

«Ми не помаранчеві, ми — червоно-чорні», — такими словами завершив свою промову на XIX з'їзді УНА Юрій Шухевич, новий-старий лідер колись славетної УНА-УНСО. Він попросив присутніх запам'ятати, що єдність із «помаранчевими» під час революції зовсім не означає спільного бачення майбутнього України.

Колишній голова Харківської облдержадміністрації, а нині переслідуваний прокуратурою лідер партії «Нова демократія» Євген Кушнарьов на вибори-2006, найімовірніше, ітиме в блоці з Віктором Януковичем, про що він повідомив учора на прес-конференції у Києві. Проте остаточну відповідь на питання про політичних партнерів дасть з'їзд партії Кушнарьова.