Коли в березні 1950 року Юрко Шухевич побачив тіло свого полеглого батька, він був гордий, що той не здався, а загинув у бою, як і належало Головному командиру УПА. Доля відтепер покладала на сімнадцятирічного юнака місію продовжувати родинну традицію боротьби за українську справу.