Побувавши не в одній країні Європи та арабського світу, захотілося змінити вектор і поїхати в Євразію, а точніше — на північний схід від України. І хоч наші сусіди постійно повторюють, скільки у нас спільного, відмінностей все–таки більше. Росіяни в Європі стоять лише однією ногою, та й то «короткою» (бо ж таки більша частина їхньої території розташована в Азії), і це позначилося на ментальності, традиціях. І тільки побувавши там, можна це побачити й осмислити. На запрошення моїх російських друзів я вирішила трохи ближче ознайомитися з життям наших сусідів і проїхатися «малим» (бо маршрут ми обирали довільно) Золотим кільцем Росії. Це — найдревніші міста Росії, її велич і краса. Якщо ж бути точнішими, то це й наша велич, адже історія цих міст тісно пов’язана родовими, діловими, торговими узами з Київською Руссю та її княжими родами. Наші князі — Володимир Мономах, Ярослав Мудрий, Юрій Долгорукий — будували, правили цими містами, княжили, вінчалися, народжували там дітей. Ростов Великий, Владімір (саме в такій транскрипції, на жаль), Суздаль, Ярославль, Углич — ці міста золотими буквами вписані в історію, і не тільки Росії.

Так чекаєш того літа, так виглядаєш, а прийде — і на тобі: спека, спрага... Кожен рятується тоді як може — чи стоїть у довгих чергах до діжки з квасом, чи потягує прохолодне пиво, чи просто купує пляшку газованого напою, для дітей — переважно солодкого. І мало хто в ці моменти задумується, що напої, які містять соду й кофеїн (ми не будемо називати їх, щоб нас не звинуватили в антирекламі), виводять кальцій з організму, солодкі газовані напої додають нам зайвих калорій у вигляді цукру, а крім того, ще й купу шкідливих препаратів у вигляді фарбників, підсилювачів смаку, консервантів, кислот тощо. Такий улюблений з дитинства квас, який ми купували й несли додому в бідончику чи глиняному дзбанку, щоб ним посмакувала вся сім’я, дедалі частіше виготовляють із різних концентратів, а не старим дідівським способом. То як же зробити так, щоб і спрагу втамувати, і близьких своїх та себе від різної «хімії» вберегти? Як кажуть: «Спасіння потопельників — справа рук самих потопельників», тобто будемо рятуватися від спеки своїми силами й підручними засобами.

«Смачне життя» уже наводило цікаві рибні страви. Сьогодні розшири її інтернаціональними рецептами. Виявляється, навіть банальна юшка може бути вишуканою і навіть екзотичною стравою, а якими оригінальними бувають закуски з риби! Тож до справи, тобто до риби.

Ламаючи стереотипи, коли подібні фільми приурочували до певних круглих дат, автор проекту «Життя моє — обірвана струна...» Василь Ілащук та робоча група у складі сценариста Тараса Ткаченка, режисера Сергія Сотниченка, оператора Олексія Салова та інженера монтажу Максима Палагнія зняли фільм про класика (не побоюсь цього трохи патетичного слова) української естради Володимира Івасюка. Сидячи в залі на презентації цього фільму поряд з його ровесниками (тим-таки Олександром Злотником, з яким юний Володя вчився певний час у музичній десятирічці імені Лисенка), дивуєшся, що таке можливо, адже Івасюк для нас назавжди залишиться отаким усміхненим, сонячним, юним, навіки молодим, яким постав у кадрах презентованого фільму.

Не так давно, аби відволікти парламент від нагальних проблем, парламентарії взялися обговорювати законопроект про вживання алкоголю. На трибуну виходили сивочолі мужі і на повному серйозі обурювалися, а що як їм закортить з кимось із колег випити посеред ночі у дитячій пісочниці пляшку коньяку, то їх за це у буцегарню, чи що? Насправді ж будь-яка насильна боротьба з пияцтвом лише заганяє проблему під плінтус, а не викорінює її. То, може, боротися не з алкоголем, а за культуру його споживання?

Цей міфічний напій перестав існувати ще на початку минулого століття:цивілізовані країни (починаючи з його батьківщини — Франції) заборонили виробництво і продаж абсенту як надзвичайно небезпечного для здоров'я. Міцна 90-градусна настоянка, в основі якої лежить гіркий полин, мала, як стверджували, сильні галюциногенні властивості й могла викликати у відданих цьому напою прихильників і божевілля, і сліпоту. Проте люди з артистичними нахилами ставилися до цього трунку з великою повагою та навіть пієтетом і вважали абсент сильним стимулятором творчої енергії. Уся паризька богема: знамениті поети — узяти хоча б Артюра Рембо (не плутати з Рембо Сталлоне) і Гійома Аполлінера — або ж ціла плеяда художників, від романтиків до імпресіоністів, прикладалися до пляшечки з цим зеленкуватим напоєм, щоб розпалити натхнення.

Не знаю, як кому, але мені шкода завершувати наш літературний конкурс. Дехто вважав, що він трохи нудний, дехто — що в ньому мало власне кулінарної тематики, а більше літературної. А мені подобалося поринати у світ літературних героїв і разом із Кайдашевою сім'єю «снідати», обідати, чи «готувати» плачинду за старовинним рецептом, чи ковтати слинку, читаючи Гашекового «Швейка». Наші читачі показали обізнаність не лише в українській літературі, а й у світовій взагалі. Які лишень цитати вони не надсилали, який діапазон літературних уподобань проявився у їхніх листах. Можливо (хочеться на це сподіватися), дехто з читачів, переглянувши сторінки з нашим конкурсом, прилучиться через кулінарію до белетристики, дехто розширить свої літературні вподобання, а ще хтось порине у світ не лише прекрасного, а й смачного.

Нарешті, нарешті закінчилася ця довга і виснажлива зима, ми зняли з себе теплі шкури у вигляді дублянок, шубок і шкірянок. І що ж ми виявили: міні-спіднички занадто облягають наші фігури, «блискавки» на легких брючках ледве сходяться і ось-ось обіцяють розійтися, а все через те, що зимову депресію ми намагалися відігнати за допомогою шоколадок, тістечок і ще якоїсь смакоти, що й призвело до зайвих сантиметрів на талії. Але ж весною так хочеться бути привабливою, стрункою, граційною. Ну що ж, тоді до роботи. Візьмемося за своє тіло, і не тільки у сенсі фізичних вправ, а й щодо дієт.
Великим стимулом у справі вдосконалення себе є ще й усвідомлення, що, дотримуючись посту (а зараз, хоч щоб там казали деякі «проффесори» від політики, піст у самому розпалі), ми не лише працюємо над своїм тілом, а й очищаємо душу. Але піст не означає, що потрібно їсти одну пісну картоплю з квашеною капустою. Так і до авітамінозу недалеко, а весною й так сутужно з вітамінами. Тому й пропоную вам страви і пісні, і дієтичні, і вітамінні водночас, а ще — надзвичайно смачні. Судіть самі.
Так як перша зелень, яку продають на ринках, парникова, а отже, є загроза, що в ній багато нітратів та інших хімікатів, то можна використати свіжозаморожені овочі. Найдоречнішими і найкориснішими у весняний період будуть салати зі свіжих та морожених овочів, а також фруктів.

Я вже збиралася оголошувати фіналістів нашого літературного конкурсу, як надійшов лист від пана Юрія Губені, доктора економічних наук, в. о. професора з Радехова, що на Львівщині. І його літературно-кулінарне дослідження було настільки цікавим, що я не могла обійти його увагою і не познайомити вас із ним.

Читати листи наших конкурсантів, бодай без сухарика в руці, важко, бо, крім візуального сприйняття тексту, йде ще й активне виділення шлункових соків, а це, без належної затравки, може скінчитися щонайменше гастритом. Особливо цим «грішать» листи з цитатами з творів шановного пана Гашека, які я подавала у попередніх номерах і в цьому також. Мало знайдеться людей, які б не читали «Пригоди бравого солдата Швейка», а серед них — хто б не зронив, ні, не сльозу — слинку. Ну так уже смачно описує письменник страви своєї національної кухні!