Сьогодні розпочинається офіційний візит в Україну президента Європейського економічно-соціального комітету (ЄЕСК) Анн-Марі Зігмунд. Цю створену ще 1957 року структуру називають мостом між інституціями ЄС та європейським громадянським суспільством. Комітет грає в ЄС величезну роль. Він складається з представників усіх країн-членів, які, у свою чергу, представляють різні сфери економічного та соціального життя ЄС. Завданням комітету є вироблення пропозицій та висновків при підготовленні структурами ЄС обов'язкових для виконання країнами-членами рішень у різноманітних сферах політики співтовариства: свободи пересування найманих працівників, свободи заснування підприємств і здійснення економічної діяльності, екології, охорони здоров'я, науки та іншого. Інакше кажучи, відносини між комітетом та тими інституціями ЄС, що ухвалюють у ньому рішення, якнайкраще ілюструють одну з найголовніших цінностей сучасної Європи — залучення до процесу вироблення рішень представників організованого громадянського суспільства.
Напередодні візиту до Києва пані Зігмунд дала ексклюзивне інтерв'ю «Україні молодій».

Напередодні безпрецедентного розширення Європейського Союзу, що символізуватиме остаточне пострадянське возз'єднання Європи, офіційний Київ, не менш символічно, докорінно змінив свою євроінтеграційну демагогію. Відтепер ми євроінтегруватимемося «просто так», без якоїсь конкретної мети, а відтак без жодних відповідних зобов'язань перед європейською спільнотою й відповідальності за невиконання таких зобов'язань. Враховуючи початок ЄЕПу і переддень президентських виборів, форму вибрано дуже зручну: тепер усі застереження, що той чи інший крок може завадити офіційно задекларованому Україною вступові до ЄС, втрачають сенс. Бо цій, новій українській євроінтеграції, завадити не зможе вже ніщо.

За два дні після Мукачева червону лінію перетнули і в зовнішній політиці... Найсмішніше те, що саме ця Верховна Рада, за улюбленою «експортною» версією наших чиновників, є найбільш проєвропейською за всю історію новітньої незалежності України. Найстрашнішою була та байдужість, з якою «проєвропейські» депутати з більшості сприймали неспростовні аргументи проти участі України в ЄЕП, не виказуючи жодного бажання хоча б для годиться взяти участь в обговоренні. Найогидніше було спостерігати, як міністр юстиції Олександр Лавринович лише безпорадно розвів руками й винувато усміхнувся, коли «нашоукраїнець» Павло Мовчан запитав: а де ж поділися застереження, які міністерство висловлювало у вересні, перед підписанням єепівської угоди?