Коли їй було 16 років, вона їхала на трамваї, у якому однi дверi чомусь, наперекір усім правилам техніки безпеки, були відчиненi. Швидкість руху настільки захопила її, що вона вирішила спробувати стрибнути просто на ходу. І таки стрибнула! Правда, отямилася у лікарні з переломом руки. Але вона ж стрибнула! Саме це було важливо. Повірити в себе й не опиратися бажанню, нехай, можливо, і миттєвому.

Олександр Калягін презентував киянам одну з останніх вистав свого театру «Et-cetera» «Останній запис Креппа» за п’єсою Беккета у постановці всесвітньо відомого режисера з Грузії Роберта Стуруа. Тандем Калягін—Стуруа вже демонстрував свою мистецьку злагодженість у виставі «Шейлок» за п'єсою Шекспіра «Венеціанський купець», яку театр також привозив до Києва. Цього разу актор та режисер не менш талановито об'єдналися в абсурді Беккета.

10 та 11 червня на сцені Національного академічного театру ім. Франка пройде вистава Роберта Стуруа «Последняя запись Креппа» за п'єсою Семюеля Беккета. У головній ролі Олександр Калягін.

До театру Лінас Зайкаускас прийшов із суміжної професії — вчився у Вільнюській консерваторії на диригента, але згодом зрозумів, що театральна режисура захоплює більше. Вступив до Санкт-Петербурзької консерваторії на факультет режисури музичного театру. Першою самостійною виставою була «Прекрасна Єлена» Оффенбаха у Каунаському музичному театрі. Працював у театрах Каунаса, Паневежиса, керував Російським драматичним театром Литви і тоді, у 1992-му, був наймолодшим у країні серед своїх колег- худруків. У його активі — понад тридцять вистав у драматичних, музичних театрах, на телебаченні: «Медея» Еврипіда, «Макбет», «Король Лір» Шекспіра, «Маленькі трагедії» Пушкіна, «Дядя Ваня», «Три сестри» Чехова, «Одруження» Гоголя та інші. Протягом останніх трьох років Лінас Зайкаускас є вільним художником, котрий працює за запрошеннями у різних театрах Польщі, Литви, Росії. Вистава «Наше містечко», на прем'єру якої Театр драми і комедії запрошує 5, 13 та 17 червня, — перша його постановка в Україні.

Коли українські режисери звертаються до творів східних авторів, вони, безперечно, певною мірою ризикують. Східна культура з глибоким корінням, багатошаровим філософським підгрунтям, стародавніми, але наповненими живим диханням традиціями потребує не тільки почуттєвого, емоційного сприйняття та розуміння, а й глибокої аналітики, орієнтованої на стиль життя, історію самого Сходу...

Сьогодні в Театрі на Лівому березі — прем'єра, режисер Олексій Лісовець поставив виставу «Торговці гумою» за п'єсою Х. Левіна, головну жіночу роль у ній виконує Олеся Жураківська, і це вже тенденція. Для актора дуже важливо зустріти свого режисера. Режисер Олексій Лісовець, який поставив «Корсиканку», має легку руку щодо відкриття акторів, і Олеся Жураківська — не перша його ластівка. Актриса каже, що коли текст цієї п'єси читали вперше — вухо і мозок просто не сприймали різкість фраз... Але цей матеріал має великий емоційний, філософський потенціал. Чому люди не бувають щасливі? — ніби запитує Левін. І відповідає: тому, що вони, найчастіше, не вміють жертвувати...

Потужних вистав, під час яких відчуваєш клубок у горлі, а на очі навертаються сльози, сьогодні дуже й дуже мало. Домінувати продовжують порожньо-розважальні комедії, після яких тільки й залишається, як одягнути своє пальто і йти з театру, безповоротно забувши про те, що ж там відбувалося на кону. Після моновистави Костянтина Райкіна «Контрабас» (режисер Олена Невежина) відчуття були подвійні: по-перше, депресія, яку викликав герой, яку навіяли його слабкість, безхарактерність (до речі, сам твір Зюскінда, як на мене, такого емоційного впливу не має, вистава додала «Контрабасу» більше трагічних фарб, розкрила глибинні мотиви літературного твору); по-друге, захоплення від акторської майстерності, точної, філігранної гри.

Неповторність і зворушливість театральних капусників зрозумiлi лише людям театру. Театральний капусник у Росiйськiй драмi, що відбувся напередодні Дня театру, 26 березня, вийшов веселим i запальним. Багато дотепних жартів, близьких та зрозумілих саме тим, хто замішаний у цій нелегкій, але захоплюючій театральній справі. Поєднання мотивів комедії «Ревізор» М.Гоголя та найгучнішого серіалу «Бригада» вийшло досить актуальним. З легкої руки авторів сценарію учасники дійства «пройшлися» по всіх болючих точках сучасного театрального життя Києва, нелегкої акторської долі, подій у місті...

Виставу «На кожного мудреця доволі глупоти» («На всякого мудреца довольно простоты») за п'єсою Олександра Островського у постановці Олега Табакова привезли у Київ лише на один вечір. І цей вечір зібрав повний зал Жовтневого палацу. І, незважаючи на те, що найдешевший квиток на виставу коштував сто гривень, а найдорожчий — шістсот, питання: «Чи немає у вас зайвого квитка?» можна було почути від найближчої станції метро. Враховуючи всі плюси вистави, подібне видовище все ж не для такої великої сцени, як кін Жовтневого палацу. Все найкраще, що має вистава, вона втрачає, коли її «розташовують» на подібному сценічному полігоні. Зрозуміло, що організатори гастролей заробляють гроші, щоб оплатити гонорар гастролерів, оренду приміщення та й самим заробити на життя. Але таким чином губиться все, чим цінне драматичне мистецтво — дрібниці акторської гри, жива розмова, хвилини проживання, нюанси дії, все це поглинає прірва великого залу. Вистава захоплювала вишуканими акторськими роботами, смакуванням тексту відомої п'єси. Безумовно, побачити це пощастило всім тим, хто купив квитки у партер та перші ряди амфітеатру, хоча з амфітеатру вже був потрібен театральний бінокль.

У Київському академічному театрі драми і комедії Володимир Горянський працює з 1990 року. До цього він «служив» (у всіх значеннях) у Севастопольському театрі Чорноморського флоту ім. Лавреньова (1980—1983) та Дніпропетровському драматичному театрі ім. Горького (1983—1989). До того ж закінчив факультет «сучасних театральних директорів та адміністраторів», а точніше — ОПУ, у Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. «Володимир Горянський обдарований та розумний актор», — саме так про нього колись висловився художній керівник-директор Театру на Лівому березі, народний артист України, народний артист Росії Едуард Митницький, і запропонував зіграти роль Гітлера у виставі «Майн Кампф» Д.Таборі. З появою Горянського «лівобережна» трупа поповнилася талановитим трагікомедійним актором, який тонко відчуває стилістику вистави, вміє працювати над малюнком ролі, заданим режисером, не боїться імпровізувати, вносити свої пропозиції щодо трактування майбутнього образу, схильний до самостійної роботи над роллю. За час роботи в театрі Горянський зіграв і головні, й епізодичні ролі у виставах багатьох режисерів. Серед них: Гітлер у «Майн Кампф» Таборі, Голутвін у «Я вам потрібен, панове!» Островського, Передонов у виставі «Кручений біс» за Сологубом, Подкольосін в «Одруженні» Гоголя, Мессір Ніча у «Комедії про принадність гріха» Макіавеллі, Степан у «Чарівниці» Карпенка-Карого та ін. До речі, тандем актора Володимира Горянського та режисера Юрія Одинокого витримав уже три зіркові вистави — «Комедія про принадність гріха» Макіавеллі, «Кручений біс» Сологуба та «Одруження» Гоголя.