— Василю Григоровичу, рік після Майдану так і не зняв у громадській думці сакраментального питання — «Що це було?». Висловлюються різні версії — від «другої антикомуністичної (чи антитоталітарної) революції» і до «двірцевого перевороту», «зміни владних еліт». Ваша думка з цього приводу?
— У кожній із цих версій є певне раціональне зерно, проте для цілісного й остаточного сприйняття феномену Майдану, очевидно, ще не настав час. Надто злободенне це питання, надто зав'язане воно на перебіг поточних політичних подій, щоб бути одностайно прийнятим усім суспільством. Головне, на мою думку, це те, що дискусії тривають, а в громадській думці підтримується певний температурний градус щодо пошуку істини. І це радує. Адже сказано в Євангелії від Іоанна (розділ 8, вірш 32): «І пізнаєте істину, й істина зробить вас вільними».

— Сама Помаранчева революція (хоча я особисто не дуже люблю слово революція) була надзвичайна, особлива, як-от хтось дуже гарно сказав — «без краплі крові і без вибитої шиби». Мені видається, вона була дуже важливою хвилиною розвитку нашого народу і нашого політикуму. Вона сталася не відразу. Тому я сказав би, Помаранчева революція має свою історію, зокрема й історію духовного характеру. Не можу огорнути всього написаного про ті події, можливо, хтось уже описав, як вона стала можливою і чому. З другого боку, це історичний момент. Бо, бачите (в класичній історії це насамперед перелік подій, того, що сталося, певна статистика) важливим є не лише минуле, а й те, що вплинуло на розвиток подій, тобто в якийсь спосіб надало новий напрям подальшого розвитку. Думаю, з такого погляду, події, що ми їх називаємо Помаранчевою революцією, події, що відбулися у Києві на Хрещатику і в інших містах, змінили подальший розвиток історії. І тому сьогодні, коли ми оглядаємося через плече на минулу осінь, — нема найменшого сумніву, що багато подій минулого року в певний спосіб, більше чи менше, свідомо примірюється до того, що люди вважають здобутком Помаранчевої революції. Ставлення світу, як і реакція самої України, дуже підкреслили важливість тих подій, бо цілий світ зреагував, побачив Україну в новому, іншому світлі. Зреагували і ми самі, як ті, хто брав участь безпосередньо, так і ті, хто вболівав.

— Я вживаю вислів «Помаранчева революція» цілком спокійно. Пригадую собі дискусію з німцями, котрі дивувалися, чому ми послуговуємося саме цим визначенням, мовляв, у «помаранчевій» команді люди з тієї самої кадрової «колоди», хіба що трошки перетасувалися. Проте для мене це була революція духу — невидима в бюрократичних коридорах і державних структурах, але видима на рівні духовних феноменів.

Що відбулося з Батьківщиною за рік після Майдану? Куди вона рухається і як уникнути гальмування тієї помаранчевої енергії змін, якою вся країна надихалася восени-2004? Про це — серія бесід «УМ» з інтелектуалами, iнтелiгентами, розумом і совістю нації. Перше інтерв'ю було — з В'ячеславом Брюховецьким (у номері «УМ» від 1 листопада). Сьогодні ми запросили до розмови у «раді старійшин» знаного вченого, філософа Мирослава ПОПОВИЧА.

Сьогоднішньою публікацією розмови з президентом Києво-Могилянської академії В'ячеславом Брюховецьким «УМ» починає серію інтерв'ю з «радою старійшин» — ученими, інтелектуалами, аксакалами думки і духу. Нам здалося, що у вирі постреволюційних подій, які закрутили Україну у вузол важких, болісних тенденцій, суспільство майже не мало нагоди почути голос особистостей з великої літери, тих, кого називають мізками і совістю нації. Як оцінюють вони події за рік, що минув після повстання Майдану і майданів, які бачать помилки і надії на просвіток? Куди рухається наша держава і що можна зробити, аби вона не поповзла назад? Чого бракує нашій нації після пережитого листопада-грудня—2004?