Прізвище колишнього помічника начальника Управління «К» СБУ Валентина Крижановського широкій громадськості стало відоме минулого року, коли він звинуватив голову СБУ Ігоря Дріжчаного у контрабанді бракованого гафнію до Китаю, спробі заволодіти 435 мільйонами доларів з рахунків Павла Лазаренка та низці інших злочинів. «Подільником» голови СБУ він назвав ще й заступника Генпрокурора Віктора Шокіна. Одразу після цього у Крижановського стріляли у центрі Києва, а через кілька днів він зник із військового госпіталю, в якому лікувався. I ось нещодавно полковник знову «сплив» — цього разу в російській Твері, у СІЗО. Його мали екстрадиювати до України, де проти нього порушено вже три кримінальні справи, але натомiсть Крижановський отримав російське громадянство i став недосяжним для каральної системи України. Ганьба для держави, адже співробітник вітчизняних спецслужб, який знає чимало таємниць, просив політичного притулку в РФ через... переслідування i порушення прав людини в Україні! Принаймні так він сам стверджує. СБУ вважає таке рішення Росії щонайменше не дружнім.
Тим часом навколо постаті Крижановського виникло чимало міфів та легенд (шпигун, зрадник, контрабандист, друг мафії), які він до цього часу не спростовував, бо у вигнанні та у СІЗО не мав такої можливості, тоді як його опоненти не довели протилежного, бо ніяких доказів не мають. Якщо не вважати такими окремі припущення анонімних фахівців та інформацію СБУ, не закріплену вироком Феміди. «Україна молода» не ставила за мету відбілити чи, навпаки, ще більш очорнити імідж полковника. Хто він насправді, судити читачам. Цікавою була його позиція. Тим більше, що інтерв'ю Крижановського нашій газеті стало не лише ексклюзивним, а й узагалі першим в його біографії. Інше скандальне інтерв'ю «Известий» нібито з ним він називає «фальшивкою». З Валентином Крижановським ми зустрілися майже конспіративно, в одному з московських готелів. Після СІЗО він помітно схуд, але оптимізму не втрачає. «УМ» приємно вразило бажання російськомовного полковника спілкуватися саме українською, за вісім місяців російського «вигнання» — це була перша для нього можливість почути рідну мову.