Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд.

Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного.

Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи.

Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової.

Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори.

Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади.

Національна спілка журналістів України, редакційні колективи газет і журналів неодноразово зверталися до керівництва «Укрпошти», уряду з вимогою навести порядок у цій важливій сфері суспільного життя. Ці проблеми порушувалися на спільних нарадах «Укрпошти» і керівників друкованих засобів масової інформації, але позитивних зрушень ми так і не дочекалися.

Минулого тижня для вітчизняної телевізійної індустрії стартував один з етапів переходу на цифрове мовлення — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення розпочала прийом заяв для участі у двох конкурсах, за результатами якого не пізніше 19 серпня має ліцензувати на «цифру» 28 загальнонаціональних i близько 380 регіональних та місцевих телеканалів. Цьому ще не утвореному пулу гарантована присутність у телеефірі після відключення у 2015 році звичного для всіх аналогового ТБ — у відповідності до міжнародної угоди, підписаної Україною ще 2006 року. Усім глядачам цифрового телебачення обіцяють картинку високої чіткості і практично стовідсотковий доступ до обраних загальнонаціональних каналів. Але сам процес переходу до «цифри» породжує багато питань, на які ніхто не дає відповіді.

Про цифрове телебачення чули всі, але не багато знайдеться тих, хто розуміє, що насправді відбуватиметься після 17 червня 2015 року — коли мають відключити звичне аналогове мовлення. Популярно розповідає про цифрові телеперспективи Олександр Богданов, начальник відділу розвитку та новітніх технологій Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (КРРТ).

Теоріями об’єктивного репортажу та соціальної відповідальності у засобах масової інформації прославилися американці. У Радянському Союзі активно культивувалася своя теорія і практика: ЗМІ — агітатор (за світле майбутнє), пропагандист (небачених «звершень» можновладців) та організатор (безпощадної боротьби з інакомислячими). І ці марксистсько–ленінські принципи роботи провладних газет за роки після розвалу СРСР не канули в Лету в Україні. Яскравий приклад «агітки» — видання Луганської обласної ради «Ізвєстія Луганщіни».