Польська анімація: філософія чи абсурд?

Відкриття нового сезону в Кіноклубі Києво–Могилянської академії, що відбулося днями, позначилося небувалим аншлагом. Розпочала програму Клубу ретроспективна презентація польської анімації в рамках циклу Польського інституту в Києві «Відкритий архів». Студентська публіка жваво та приязно протягом майже двох годин сприймала часом зовсім заплутані анімації польських режисерів.

Польський мистецтвознавець Катаржина Боратин, яка керувала вечором, привезла українським глядачам не тільки сучасні анімаційні фільми, але й вже досить давні мультекземпляри зразка 1950—60–х років. Усі вони дуже різні за стилем за технікою, та мають одну спільну особливість — своєрідний прихований зміст. На перший погляд, дія кожного фільму видається незрозумілою, навіть абсурдною. Та недаремно такі абстракційні анімації створені саме для дорослої аудиторії, яка, спираючись на власний досвід та знання, зможе по–своєму трактувати зміст фільмів та виносити з них щось для себе. Наприклад, одна із анімаційних робіт «Хобі» (реж. Д. Щехура) побудована на доволі прозорому, традиційному образі статичної та земної жінки і динамічного, волелюбного чоловіка. У фільмі жінка одна, але сильна і могутня. Вона у прямому сенсі ловить чоловіків, що мирно літають в небесах, і тримає їх, як птахів, у клітках. Та коли чоловіків стає забагато, жінка не витримує їхнього загального невдоволення і відпускає всю зграю на волю, в небо. Щасливі чоловіки відлітають, а самотня жінка знову сідає на свій стілець і в’яже, що, власне, і робила до того як упіймала першого чоловіка. Отже, нова спіймана зграя не за горами. То чим не оригінальне тлумачення вічного питання взаємин чоловіків та жінок?

На ще один інтригуючий та справді оригінальний фільм «Танго» публіка відреагувала чи не найприхильніше. Ця робота стала результатом вишуканих експериментів режисера Збігнєва Рибчинського. У фільмі ми спостерігаємо за тридцятьма шістьома постатями, що з’являються в одній кімнаті. Їхні дії переплетені у такий спосіб, що складається враження, ніби їхні шляхи перехрещуються щохвилини. Одначе нічого подібного не відбувається. Кожна з осіб існує у власному світі, хоча рухається в тісному натовпі. Як зазначила пані Боратин, «Танго» інтерпретували по–різному: як ознаку нашої нудьги і порожнечі щоденного життя чи також нашої ізоляції. Інші бачили у фільмі благання про хвилину самотності у світі, де ми позбавлені цієї самотності. Для восьмихвилинного фільму Збігнєв Рибчинський вручну намалював понад 16 тисяч масок безпосередньо на плівці. Кілька тисяч фотографій були зроблені трюковою камерою. Збігнєв Рибчинський усе своє життя присвятив пошуку і розвитку нових технік обробки зображення. Він завжди був готовий використовувати у роботі найсучасніші технології і комп’ютери, коли вони ще були цікавими технічними новинками чи експериментом. Свою творчість він розпочав із малярства, однак, як сам визнає, йому це набридло з огляду на брак руху. З іншого боку, Рибчинський не вірить у сенс ігрового фільму, який вважає імітацією життя.

Завершився вересневий сеанс польської анімації показом сучасної роботи «Каракас» (2006) представниці наймолодшої групи режисерів Польщі Анни Блащик. У фільмі розвинуто двовимірну художню анімацію, яка через свою абстрактність є радше цілісним поетичним натхненням, що тримає в напрузі.

Дарія ПІОТРОВСЬКА