«Ви в силах розірвати ці кайдани!»

«Розкажіть, що там зараз робиться в Києві?» — запитували Ольгу Богомолець неповнолітні засуджені Кременчуцької виховної колонії, а згодом i не вперше засуджені жінки Надержинщинської виправної колонії у селі Божкове. «Та що там робиться... По один бік стоять люди з одними прапорами, по інший бік — з іншими. Ллється бруд, триває виборча кампанія, — однаково відповідала в обох випадках автор і виконавиця сучасних українських романсів. — А робочих рук не вистачає. Отже, ви потрібні країні. Пам’ятайте, усе залежить лише від вас. Як ви побудуєте власне життя, так i буде».

Але на цьому схожість обох концертних виступів Ольги Богомолець в «малолєтке» Кременчука та на жіночій «зоні» під Полтавою фактично завершується. Різний вік, різна стать, відтак потрібні й різні підходи. Вже коли відбувся другий етап благодійного концертного туру співачки в’язницями, пані Богомолець зазначила «УМ», що не ставила собі за мету порівнювати сприйняття засудженими української пісні на вірші Ліни Костенко та Євгена Сверстюка в обох виправних установах Полтавщини. «Просто я їду сюди зовсім не за враженнями... А результати від виступів? Можливо, вам теж вдалося їх відчути», — скромно додає вона.

«У края пропасті стою...»

Першими для справжньої живої української пісні із скрипом відчинилися металеві грати Кременчуцької виховної колонії. Тут утримуються неповнолітні хлопці, вперше засуджені за тяжкі злочини — вбивства, зґвалтування, розбій. Хоча більшість (майже 70%) потрапила сюди за крадіжки. За словами начальника колонії Леоніда Бондаренка, наразі в установі відбуває покарання майже 220 підлітків. Як правило, за рік за гарну поведінку умовнодостроково звільняється більше половини з них. Щоправда, на їхнє місце приходить приблизно стільки ж. Так, за вісім місяців цього року на волю вийшло 70 хлопців, а їм на зміну прийшло 90.

Ольга Богомолець оглянула умови, в яких живуть пацани, подивилася школу, виробничі дільниці та молитовну кімнату. До речі, саме виробництво дає можливість забезпечувати вихованцям гідні умови. Хлопці працюють пекарями, а також на швейній та токарній дільницях. Одна співпраця з місцевим заводом — виконують обробку литва — дає колонії 40—45 тисяч гривень на місяць. Але на все коштів не вистачає. Пан Бондаренко каже, що установа потребує капітального ремонту, в чому можна було переконатися під час виступу пані Богомолець в актовій залі — на стелі величезні плями, отже, дах протікає.

З перших акордів пісні «I не минає» Ольга Богомолець пішла в зал. Як потім зізналася, щоб зруйнувати стіну, яку відчула між собою й хлопчачою аудиторією. Щиро посміхалася, тиснула руки... Втім хлопці не поспішали йти на контакт. Перехідний вік, особливі вимоги дисципліни «за колючкою» тощо. Тому жвавої дискусії не вийшло, хоча на оплески після кожної пісні підлітки не скупилися. Особливо після пісень про янгола­охоронця та матір. Хоча був один момент, коли здалося, що «стіна» в залі похитнулася.

«Чи вміє хтось із вас грати на гітарі?» — запитала співачка. Знайшовся лише один «бард». «А чи знає хтось українських пісень? Не знаєте? А в якій країні живете?».

Хлопчина, який вийшов на сцену, узявши до рук гітару, затягнув «не в сілах я еті цепіцепі, мама, разорвать». Послухавши пісню й зізнання пацана, мовляв, «у края пропасті стою», Ольга Богомолець зазначила, що не погоджується з тим, що кожен з присутніх у залі не здатний розірвати «ці кайдани».

«Я не намагалась одразу встановити контакт із підлітками, якщо у вас склалося таке враження, бо знала, що одразу вони на це не підуть, — згодом зазначила «УМ» співаюча депутатка Київради. — Але якби я не робила спроб поспілкуватися — була б стіна між нами. Ставила за мету розбити це скло, щоб вони могли i хотіли доторкнутися й повірити у мою відкритість, щирість, захотіли спілкуватися. Бо тут дуже багато дітей­сиріт, мама їх вдома не чекає... I я настільки розумію цих пацанів, бо у мене сину 19 років, тож я знаю, хто такі хлопці, як вони ростуть, що в них зараз у голові».

Пані Богомолець обіцяла ще не раз приїхати сюди, бо саме тоді спілкування вже буде зовсім іншим. Втім поговорити зі співачкою окремо таки наважилися кілька підлітків. «Я для себе зрозумів, що вчитися можна лише на власних помилках. Бо на чужих не дійде», — сказав на прощання один хлопчина з Білої Церкви. Натомість керівництво установи щиро дякувало співачці за цю акцію, бо її концерти позитивно впливають на перевиховання.

«Гуманний приклад пані Богомолець варто було б перейняти іншим артистам, — вважає начальник Управління Держдепартаменту з питань виконання покарань у Полтавській області Микола Ісаєв. — Людина їде сюди не за гроші, несе людям добро i впливає на них позитивно. Та й узагалі для засуджених це щонайменше ще півроку розмов про цей концерт! Я й сам люблю співати, а після такого виступу хочеться працювати ще краще!»

Повернути материнські почуття

Концерт у Надержинщинській виправній колонії, що в селі Божкове, був зовсім інший. Усе ж таки тут відбувають покарання жінки. Тому Ольга Богомолець, хоча й співала про кохання, але вже й інших пісень, більш близьких саме жіночому серцю. Слід зазначити, що співачка, відчуваючи атмосферу зали, часто імпровізує, а її музиканти бува не знають, яка пісня буде наступною — про це вона попереджає їх пошепки, перед цим поговоривши зі слухачами про життя. Не дивно, що реакція на таку довільну програму була відповідною — шалені аплодисменти, а під час виконання пісні «Розпусна вдовиця» засуджених жінок просто «порвало»!

На початку концерту доктор медичних наук Ольга Богомолець спілкувалася із жінками ще й як лікар. Адже проблеми туберкульозу та наркоманії відомі засудженим не з чуток. Як повідомив «УМ» перший заступник начальника колонії Віктор Бардаков, близько 70% засуджених жінок відбувають покарання за ст. 309 КК (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин без мети збуту). Тим більше, що це колонія для «рецидиву» — тих, що відбувають покарання не вперше.

Щоправда, багато хто, вийшовши на волю, повертається сюди знову — або йти більше нікуди, або домашні умови значно гірші за умови, створені керівництвом установи.

I дійсно, вражають охайні подвір’я, квіткові газони, телевізори та DVDплеєри в кожному загоні. Потрапити відбувати покарання саме сюди в засуджених вважається вдачею. Начальник Надержинщинської виправної колонії Микола Алексєєнко скромно зазначає, що усе залежить лише від колективу. Демонструє швейні цехи, навчальні аудиторії й навіть підвал із консервацією на зиму. До речі, жінки на власному полі вирощують i буряк, i моркву, i картоплю. У підсобному господарстві нараховується 35 голів великої рогатої худоби (тож молоко теж власне), три сотні птиці, сотня свиней, три сотні кролів...

«Тут у них є все — вдягнуті, нагодовані, чисті, мають роботу, — зазначає пані Богомолець. — Тому я зрозуміла, що цим жінкам, перш за все потрібно повернути віру i втрачене почуття любові, материнства. Бо лише це може прив’язати їх до волі, до чесного життя. Адже для жінки найбільшою мотивацією є любов i дитина. Тому цей концерт відрізнявся від попереднього».

На відміну від підлітків, жінки не приховували емоцій i ще довго спілкувалися зі співачкою, фотографувалися на пам’ять i просили приїжджати ще. Нагадаємо, що благодійний тур Ольги Богомолець відбувається за сприяння секретаріату Президента та за підтримки Держдепартаменту з питань виконання покарань. Пані Богомолець збирається об’їздити усі виправні установи країни, але, як з’ясувалося, йдеться лише про виховні колонії для неповнолітніх та жіночі виправні колонії.

«Я не їжджу в чоловічі колонії, бо здійснюю цей тур не для галочки, а задля справжнього результату, — зізналася «УМ» Ольга Богомолець. — Мені здається, що зробити те, що мені вдається тут, серед підлітків та жінок, у дорослому чоловічому середовищі, особливо рецидивному, не вдасться. Хоча, можливо, я просто ще не готова до цього, не відчуваю в собі достатньо сил? Побачимо згодом».