Ларіосика ніхто б не пам’ятав, якби не Сергій Іванов, «Кузнєчик» із фільму «У бій ідуть одні «старики», котрий зумів заяскравити цього досить сірого, хоч надзвичайно милого персонажа булгаковського роману «Біла гвардія». У радянській стрічці Володимира Басова, яка — данина комуністичним обмеженням — називалася інакше, «не крамольно» — «Дні Турбіних» і полюбилася глядачеві, Іванов зворушливо й трепетно зіграв Ларіосика, юнака, який прибув до Турбіних у Київ із голодного Житомира, протремтівши одинадцять днів під бомбами в санітарному поїзді.
Іванов відповідно зіграв. І тому Ларіосика досі пам’ятають, і навіть поставили пам’ятник. Хоч, скажіть чесно, ви особисто прізвище Ларіосика пригадаєте отак, поки рахую до десяти? Я теж ні. Подивилася у Булгакова, щоб вам нагадати — Ларіосик Суржанський, інтелігент із Житомира, який «палав пристрастю до пташок і книг».
Саме так — із кліткою для папуги та конвертом (лист–рекомендація «Посилаємо Вам нашого Ларіосика...» до Олени Турбіної від троюрідної тітки з Житомира) — постав цей персонаж другого плану в «рідному місті». Ідея та фінансування встановлення 500–кілограмового бронзового Ларіосика в центрі Житомира належить депутатові міськради від «Нашої України» Сергієві Сухомлину. Про це сповіщає УНІАН із посиланням на прес–службу фракції тамтешньої міськради. Відкриття пам’ятника відбулося цими вихідними, на честь дня міста. Краєзнавець Руслан Кондратюк за архівами відтворив віхи біографії офіцера царської армії Миколи Судзіловського, який жив у Житомирі й став прототипом Ларіосика.