«Лук’янівка»: об’єктивна психіатрія

Запрошення преси до Лук’янівської в’язниці було зумовлене не лише цим приводом, а ще й потребою засвідчити: висока смертність серед засуджених у СІЗО №13 (упродовж останніх двох місяців тут від рук співкамерників та за станом здоров’я померли семеро підсудних) не пов’язана з прорахунками керівництва ізолятора. Адже від інфаркту, виразки та туберкульозу ніхто не застрахований, як i від агресії сусіда з діагнозом «шизофренія». Плюс відсутність кваліфікованої медичної допомоги — не повний штат, примітивні ліки.

З іншого боку, дехто нарікає на тривалу важку хворобу керівника СІЗО Івана Скоробогача, без міцної руки якого підлеглі дещо розпустилися. Після низки смертей підсудних з посади в.о. начальника ізолятора зняли Олексія Зайчковського, тож нині «Лук’янівкою» керує черговий заступник.

«Орлова як свідка не існувало»

Начальник медичної частини СІЗО Ігор Письменний розповідає, що нині в санітарному блоці перебувають 27 пацієнтів, у палатах — по троє–четверо хворих підсудних. Особливих проблем у роботі не бачить, каже, що молодші інспектори свої завдання виконують. У цей же час з–за металевих дверей однієї з палат лунає стукіт — хворі почули голоси преси. Зазирнувши у вузьке віконечко, охоронець лаконічно каже: «Лікаря? Зараз прийде лікар».

За словами пана Письменного, на момент, коли в одній із палат співкамерник, 32–річний Дмитро Кулешов задушив громадянина Росії Олега Орлова, він перебував у відпустці, тому багатьох обставин не знає. Показує двері палати № 258 — саме за цими дверима відомий контрабандист знайшов свою смерть від майки, розірваної та скрученої на зразок мотузки.

Ажіотаж навколо цієї події у ЗМІ посадовцям «Лук’янівки» незрозумілий, мовляв, вбивця був психічно хворий, ніякого кілерського замовлення тут i бути не могло. I це при тому, що 60–річний Олег Орлов фігурував у дуже резонансній справі про контрабанду з України в 2000—2001 роках крилатих ракет Х–55 до Еритреї, Китаю й Ірану. Більше десятка ракет вивезли за підробленими документами на літаку кількома «ходками». Орлов став четвертою жертвою цієї «контрабандної» історії; інші троє учасників нахабної оборудки, а отже, i свідків, загинули за дивних обставин раніше.

«Зрозумійте, пана Орлова як свідка вже не існувало за життя, він був анемічна, малорухома людина, тож «замовляти» його не було потреби», — додає згодом лікар–психіатр Юрій Піскун. За його словами, проблеми з психікою в Орлова сталися ще під час його перебування за гратами у Празі. Хоча спочатку судово–медична експертиза й визнала його дієздатним, але згодом у контрабандиста знову почалися певні психічні розлади.

Діагноз Орлова в СІЗО не повідомляють, адже ще триває слідство щодо його вбивства. Юрій Піскун каже, що вивести Орлова з такого стану було цілком можливо, втім зробити це на базі СІЗО — ні. Саме через психічні розлади Орлова й було поміщено до камери з двома іншими підсудними, теж недієздатними.

Чи можна було передбачити розвиток подій, який стався вночі 5 липня? Однозначної відповіді немає. З одного боку, відомий правозахисник та психіатр Семен Глузман підтримує твердження співробітників СІЗО, що «зайвих камер немає», ще й додає, що утримувати людину в «одиночці» негуманно. При цьому згадує власні роки, проведені за гратами за дисидентську діяльність: саме Глузмана «підселили» в камеру до Василя Стуса, бо умови «одиночки» виявилися для поета нестерпними. З іншого боку, після вбивства Орлова підсудного Кулешова одразу відселили в «одиночку»...

«Кулешов має чудовий інтелект»

За словами Глузмана, очолювану ним Асоціацію психіатрів керівництво Держдепартаменту з питань виконанння покарань попросило обстежити окремих недієздатних підсудних і дати об’єктивний висновок. Адже висновки стаціонарної судово–медичної експертизи вже були. Семен Глузман каже, що для початку вони вирішили обмежитися лише одним ув’язненим, тим самим, який задушив Орлова. Спілкувалися психіатри із ним кілька днів, у чому керівництво СІЗО всіляко їм сприяло.

«Кулешов справив на нас певне враження, — резюмує пан Глузман. — Гарна мова, чудовий інтелект, але зруйнований хворобою...»

Судовий психіатр Ада Коротенко додає, що діагноз судово–медичної експертизи підтверджується — «шизофренія», такий пацієнт потребує лікарні з суворим спостереженням. За її словами, закон про психіатричну допомогу на цьому прикладі порушується двічі: адже в СІЗО немає можливості лікувати такого хворого, до того ж він є потенційно небезпечним для здорових підсудних. I ця проблема загальнодержавна, кримінально–виконавчій системі самотужки з нею не впоратися. Адже розмістити хворого в психіатричній лікарні неможливо до рішення суду.

Пані Коротенко робить висновок: судові засідання щодо психічно хворих осіб мають проводитися, у першу чергу, без затримки. До речі, за словами Юрія Піскуна, нині в СІЗО № 13 перебуває семеро осіб, яких експерти визнали недієздатними. Приблизний термін між висновком судово–медичної експертизи про недієздатність та судовим рішенням, після якого хворий залишає СІЗО, — вісім місяців.

Цікаво, що, за словами психіатра Піскуна, Кулешов поводився дещо агресивно, хоч і багато часу проводив у власних переживаннях. Натомість Орлов після перенесеного інсульту та тривалого перебування у в’язницях був дуже неохайним. «Перебувати поруч із ним було важко через запах. Співкамерники скаржилися на це. Підбирали в камеру людей, які б могли допомогти йому помитися, перевдягтися», — розповідає Юрій Піскун.

Тиждень, проведений в одній камері, мабуть, став для Кулешова задовгим. Після вечірнього обходу Кулешов лишався на ліжку в наручниках, вранці, коли виявили труп Орлова, наручники лишалися на його зап’ястках. Як тоді він зміг задушити росіянина? У СІЗО розводять руками й посилаються на таємницю слідства. Семен Глузман, навпаки, каже, що, за його даними, пружини наручників були послаблені, їх несправність та пошкодження підсудним i було виявлено вранці.

«З цим хворим неможливо домовитися!» — додає пан Глузман на прощання i пропонує зустрітися наступного разу в Дніпропетровській спеціалізованій лікарні, куди, швидше за все, й буде направлено після рішення суду Кулешова.