Про існування на території міста військових поховань часів останньої війни вінничанам було відомо, але справді жвавий інтерес до них спалахнув нинішнього літа, коли при спорудженні гаража на вулиці Чехова будівельники наткнулись на останки двох німецьких солдатів. Ця могила була не просто безіменною — про неї взагалі не знали, хоч і розташована вона за кілька метрів від кладовища німецьких військовополонених, що утримувались тут у таборі МВС із 1945 по 1948 роки. Про знахідку повідомили представництво Німецької народної спілки з догляду за військовими похованням в Україні і звідти приїхали, щоб забрати останки співвітчизників.
Скориставшись нагодою, представники міської влади поставили питання ширше — про перенесення всіх могил німецьких військовополонених, яких нараховувалось дев’яносто шість. Врешті досягли домовленостей, і в другій половині літа закипіла робота.
Але ще більші несподіванки чекали далі. Виявилося, що кладовище було, так би мовити, подвійним: під одним шаром землі поверхнею поруч спочивали солдати Вермахту і Червоної армії. Річ у тім, що табір, де утримували німецьких бранців, свого часу переможці «успадкували» від противника — в попередні роки там ув’язнювали наших військовополонених. Досі вважалося, що радянське табірне кладовище розташоване поряд.
І ось тут виникли нові серйозні проблеми. Кладовище радянських військовополонених не було настільки впорядкованим та задокументованим, як німецьке, а складалося з низки братських могил з безіменними останками. Різні друковані джерела вказували на 12, 13 і навіть 14 тисяч поховань. Насправді ж, як вважають члени української робочої групи «Воєнні меморіали», ця цифра з ідеологічних міркувань перебільшувалась удесятеро. В дійсності може йтися приблизно про півтори тисячі похованих.
Ентузіаст–пошуковець Дмитро Александров, який багато років займається встановленням імен загиблих і безвісти зниклих воїнів, після чергової поїздки до підмосковного міста Подольськ (там розміщений головний військовий архів) привіз 120 імен тих, хто знайшов спочинок на згаданому кладовищі. З них тільки двоє — уродженці Вінниччини, решта — «всесоюзний інтернаціонал».
А от що стосується померлих німецьких військовополонених, то тут усе чітко: точні дати народження і смерті, точне місце на плані поховання. Переглядаю список, і зустрічаються знайомі прізвища (правда, завдяки іншим людям, яким вони належали також): Гессе, Шеленберг. Наприклад, щодо останнього: обер–єфрейтор Август Шеленберг помер у таборі у віці двадцять шість років. У світову бойню його, як і мільйони ровесників з обох боків фронту, кинули дев’ятнадцятирічним юнаком.
Поки що ситуація застигла на проміжному результаті. Викопані останки 122 військовополонених перепоховані на всеукраїнському Полі пам’яті біля міста Славута на Хмельниччині, яке разом з аналогічним німецьким похованням поряд має скласти символічне Поле примирення.
Міська влада Вінниці домовилася з керівництвом «Воєнних меморіалів» про те, що наступного року в місті будуть проведені системні розкопки всіх військових поховань, яких нараховується до десятка. Ці роботи фінансуватимуться з державного бюджету.