Зірковість — у свідомість, кліп — у ребро
Минулий рік устодвадцятьп'яте довів, що без понтів на нашу естраду годі й потикатися. Це вам не інститут шляхетних панянок, де навчають гарних манер, розвивають таланти й на іспитах на особисті якості мамзель зважають також. А тому майте ви хоч сім октав діапазону — без кліпу-провокації про успішну кар'єру можете навіть не мріяти. Більше того, подібного роду кіновитвори музичного мистецтва мусять бути регулярними, інакше рентабельність цього процесу дорівнюватиме нулю.
Цю істину добре засвоїв Михайло Поплавський — власне, вона для Мих-Миха є визначальною у боротьбі за інтерес мас до його скромної персони. Вокальний діапазон ректора, звісно, не сім октав, а всього лише одна, і та, підозрюю, не повна, зате талант шокувати і дивувати — продюсери зі світовим ім'ям знімають капелюха. Цьогоріч у меломанів повідпадали щелепи після його кліпу про Костю-моряка. Колоритна парочка Сергій Звєрєв — Руся Писанка у теорію ректора «нехай лають, аби не мовчали» вписалася просто блискуче. Худющий блондин-інтелігент й рожевощока пишногруда бой-баба — скільки б хто не говорив про якісь там смаки й стилістичні примочки, а дивитися, що ці двоє витворяють у кадрі, дуже навіть прикольно. Результат очевидний, а чого ще треба?
Іншим шляхом пішов Павло Миколайович Зібров, який у далеко не молодому віці вирішив показово педалювати свою любов до дружини. І зняв кліп «Жене», роздзвонивши принагідно про його солідний — 24 тисячі «зелених» — кошторис. Не знаю, у скільки дублів уклалися режисери, знімаючи сцену, коли Марина Зіброва, наче мала дитина, тикається носом у тістечко з кремом, але зворушливо все одно не вийшло. Кальниньш, за сценарієм, звісно, з цієї кумедії сміявся, але по цей бік екрана дуже вже хотілося порадити неакуратній дамочці іноді користуватися серветкою. А всі піар-заяви про зворушливе міні-кіно виглядають просто притягнутими за вуха до тієї картинки з життя сучасної буржуазії. Хоча, знову ж таки, непоміченою вона не залишилася.
Ще один секрет «помітності» — ангажувати у свої кліпи відомих зірок. На нашій естраді його успішно «застовбив» Дмитро Гордон, і так це йому сподобалося, що не може зупинитися. Передостаннім шедевром у стилі редактора «Бульвару» — і за його безпосередньої, звісно, участі — був кліп «Клетчатый» на пісню Олександра Розенбаума. Після того, як він вийшов на екрани, автора шлягера «Вальс Бостон» та інших просто захотілося обняти й погладити по легендарній лисині. На сцені — лицар і рупор, а в кліпі... Ну не скажу жлоб, щоб не образити, але ж зі сценічним образом — нічого спільного. Отак клацаємо пультом і співчуваємо пану Розенбауму... А про останній кліп на пісню «Новый год» і говорити нічого — букет знаменитостей, починаючи від Яна Табачника з Тетяною Недєльською, закінчуючи Віктюком, Роговцевою, Повалій etc, плюс дружина і четверо дітей. Світська хроніка, за якою ніхто не ганявся, але отримали її примусово.
Іноземна мова для нас поки що залишається чимось небуденним і не зовсім звичним — і це люди далекоглядні також беруть до уваги. Анжеліка Рудницька останнім часом відверто «офранцузилася» — співає дівчина французькою і прекрасно почувається. Настільки, що навіть кліпи на свої франкомовні пісні знімає. А що, справа дуже навіть вдячна. Відеомультяшка Mon Ami, наприклад, подобається дітям — там є така гарненька брюнетка, надзвичайно схожа на саму Анжеліку, і такий мультяшний герой-красень, і навіть Ейфелева вежа... Зі смаком та музичною цінністю, щоправда, проблеми. Але хіба ж у цьому світі є щось абсолютно досконале? Ех, Анжеліко, летіла б ти у той Париж не в мультику, а насправді — дитяча психіка ж така неврівноважена...
Оголені дівиці Віктора Дорошенка («Капучіно») та Олександра Ягольника («Гавана») — теж реальна загроза для психіки підростаючого покоління. Цьогоріч гьорлз-бенди кожен видали по кліпу. Після яких питанням: «А чи потрібні ці неприкриті форми на екрані?» почали перейматися не лише консерватори, а й набагато прогресивніші люди . Кліпи — звичайні штамповки, з примітивними словами типу «Я люблю, люблю, люблю» та відеорядом «губи-груди-попа». Не дають дівчатам спокою лаври «Віа-Гри» і все тут. Дратуватися з цього приводу принаймні безглуздо — нерви потрібно берегти. Але сексуальні діви не йдуть — пруть напролом, і не визнати це неможливо...
Отже, для цілеспрямованих і необтяжених різними моральними умовностями початківців рік, що минає, підкинув цілу купу прикладів того, як не загубитися у шоу-бізнесовій штурханині. Залишається сподіватися, що колись серед цих рекомендацій затешуться хоча б фрагменти з тих, напевне, нуднуватих, але справедливих правил, за якими жили колись вихованки інституту шляхетних панянок.
