Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно».
— Віро Іванівно, вибори-2006 на Київщині для «Нашої України» були фактично провальними. Менше 12 відсотків по області — мізерний результат. Як вважаєте, цього разу вдасться покращити показник? І чи можливо це без застосування адмінресурсу?
— Результати минулих виборів, можливо, були й не надто райдужними для «Нашої України», але головне, що Київщина продемонструвала: вона орієнтована на демократичні політичні сили. Саме вони тут перемогли: Блок Тимошенко, Українська народна партія, яка теж пройшла до обласної ради, і, звісно, «Наша Україна». І ми сподіваємося, що така тенденція зберігається.
У відсотковому відношенні, звісно, певні зміни відбудуться. Голоси тієї частини електорату, яка раніше підтримувала, наприклад, соціалістів, Блок Литвина, Партію регіонів, потроху перетікають до демократичного табору — у тому числі й до блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Зокрема, на рейтинг «НУНС» дуже позитивно вплинуло об'єднання демократичних сил, яке люди зустріли надзвичайно схвально.
— Говорячи про те, що зростання рейтингу «НУНС» відбувається завдяки розчаруванню виборців Мороза, «регіоналів» тощо, ви демонструєте неабияку толерантність щодо Блоку Тимошенко. Адже насправді основне електоральне поле Київщини ділять БЮТ і «Наша Україна», тому й змагатися за відсотки їм доведеться передусім між собою...
— Так, звичайно, не без цього. Але ж ми з БЮТ не працюємо на самознищення. Ми даємо виборцям можливість визначитися самостійно. І вони, за даними опитувань, дедалі частіше роблять вибір на користь «Нашої України — Народної самооборони». І на те є об'єктивні причини: це й згадане мною об'єднання дев'яти демократичних сил, і, очевидно, робота Київської обласної держадміністрації. Як її голова й людина, котра представляє «Нашу Україну», я маю підстави стверджувати, що ми багато зробили для того, аби довести людям: соціальні ініціативи Президента — не просто слова. Ми реально втілюємо їх у життя, і люди, безперечно, це відчувають. Ми багато зробили на виконання соціальної політики Віктора Ющенка і в медицині, і в освіті, і в благоустрої, житлово-комунальному секторі, в роботі з багатодітними сім'ями тощо. Мешканці Київщини бачать, що облдержадміністрація і обласна рада працюють стабільно, спокійно. А оскільки виконавцем успішної соціальної політики є саме Київська облдержадміністрація, то природно, що це позитивно впливає на рейтинг «Нашої України».
— А можна конкретніше, що саме відчувають люди?
— Я не наводитиму всі цифри й приклади, бо це займе багато часу. Але, скажімо, в самому лише Броварському районі на підготовку до навчального року не з державного бюджету, а районного і позабюджетних коштів витрачено 7 мільйонів гривень. У Макарові, де новий голова районної адміністрації працює лише вісім місяців, знову ж таки, з позабюджетних коштів уже відбудовано Будинок культури, у районі відкрито кілька амбулаторій сімейного типу, в тому числі й у тих населених пунктах, які були дуже проблемними. Ми дiємо для людей, і вони відчувають, що влада їх справді розуміє й про них дбає! Або візьмемо Сквирський район — там відремонтовано районну лікарню, ми, знову ж таки, за позабюджетні, спонсорські кошти купили сучасний цифровий рентгенапарат, з тих же коштів зводиться гуртожиток для працівників лікарні. У Яготинському районі відбудовуємо собор, в Ірпені «штурмуємо» будівництво поліклініки, яке тягнеться ще з 1992 (!) року — ми взяли на себе зобов'язання завершити його на початок наступного року. У Рокитнянському районі завершується газифікація двох населених пунктів, які чекали газу понад сім років. Зараз там залишилося без газу єдине село, яке, безперечно, незабаром теж буде газифіковане. Бо те, що обласна влада обіцяє — вона робить.
— Особливо напередодні виборів...
— Нічого подібного — це наша постійна, щоденна праця. За останні півтора року тільки щодо газифікації зроблено більше, ніж попередня влада спромоглася зробити й за чотири роки. Коли я прийшла на цю роботу, мене просто шокувало те, що найменш газифікованим у Київській області є Іванківський район — а це ж територія, вражена Чорнобилем! Скільки говорилося про різні чорнобильські фонди, виділення коштів із державного й бюджетів різних рівнів для розв'язання проблем людей, які мешкають у Чорнобильській зоні. То куди ж поділися ці гроші? На сьогодні в нас є домовленість із «Нафтогазом України», який вкладає у газифікацію Іванківського району 4 мільйони гривень. Ще 6,5 мільйона виділили з держбюджету і плюс, знову ж таки, позабюджетні, спонсорські кошти. І таких прикладів можна навести дуже багато.
При цьому для нас немає пріоритетних районів. Влада в області однаково піклується про всіх. Просто ті регіони, які більше приваблюють інвесторів, мають, відповідно, і більше спонсорських коштів. А з обласного бюджету ми намагаємося направляти гроші насамперед до тих населених пунктів, які не можуть впоратися самостійно.
— Ви постійно згадуєте про позабюджетні кошти. Складається таке враження, ніби після вашого приходу в крісло голови облдержадміністрації спонсори значно активніше стали вкладати гроші в розвиток області. Цікаво, чому? Ви взяли їх у «залізні рукавиці» й тиснете жорсткими «рознарядками», чи це дається взнаки славетний дар Віри Іванівни домовлятися про допомогу з багатими людьми?
— Ми просто демонструємо бізнесу правильне розуміння його великого значення для розвитку області. Влада не може обійтися без бізнесменів, адже саме вони створюють робочі місця, платять податки, виробляють продукцію. Але водночас ми не хочемо, щоб бізнес використовував територію Київської області лише для заробляння коштів. Люди з капіталом повинні розуміти: їх шануватимуть тоді, коли вони будуть соціально відповідальними за проблеми території, на якій працюють — починаючи від допомоги в будівництві церкви й завершуючи прокладанням доріг. Ми постійно розмовляємо про це з представниками бізнесу, і така людська позиція викликає відповідну реакцію: вони дійсно нас розуміють і реагують на наші прохання. Причому тепер уже часто проявляють відповідну ініціативу без жодного спонукання з боку влади.
Наголошую: обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує — ми просто хочемо, щоб бізнес працював у правовому полі, і створюємо для цього всі умови. Бізнесмени повинні відчувати підтримку влади, а вона повинна вимагати від них поваги, насамперед до людей.
— Протягом свого перебування на посаді обласного голови ви заанонсували чимало амбітних проектів — зокрема, будівництво об'їзної дороги навколо столиці, «Діснейленду» тощо. Однак нерідко можна почути нарікання на те, що ці проекти залишаються на словах, на ділі ж нічого не робиться. А між тим, до проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу 2012 року залишається не так уже й багато часу, і та ж об'їзна дорога для цього глобального заходу буде вкрай необхідна. Чи можна сподіватися, що робота в цьому напрямку таки зрушить з місця?
— А вона вже давно зрушила. Це неправда, що на ділі нічого не відбувається. Будувати об'їзну дорогу навколо Києва — це лише не вийти з лопатою й землю покидати. Це дуже кропітка й серйозна діяльність багатьох структур, яка потребує неабияких спільних зусиль. За цей рік зроблено дуже багато: визначено генеральний напрямок траси. А це означає, що фактично пройдено все кільце — 210 км, які займатиме дорога. І з кожним сільським, районним головою детально обговорено, де які землі вільні, де можливо провести дорогу, а де доведеться її перенести трохи далі. Сьогодні проектні інститути вже займаються технічними проектами будівництва конкретних відрізків об'їзної дороги, і деякі з них уже завершені. Скажімо, у Броварському районі по існуючій дорозі, яка зв'язує трасу Київ—Чернігів, Київ—Бориспіль і далі, ведуться серйозні ремонтні роботи. Це перший етап будівництва великої кільцевої дороги.
Звісно, нам хотілося б завершити все якомога швидше, адже для Києва така дорога конче необхідна. Але ще є багато проблем — зокрема, з мостопереходами через Дніпро й Десну. Наприклад, досі не узгоджене місце встановлення мосту в місті Українка — там треба провести серйозні громадські слухання, прорахувати всі варіанти, аби міст задовольнив громадськість і позитивно вплинув на розвиток міста. Безперечно, до проведення Євро-2012 сподіваємося завершити як мінімум конче необхідні ділянки дороги — зв'язати Одеську трасу з Житомирською і Бориспільською, аби можна було проїздити не через Київ, а навколо нього. Адже потік туристів буде дуже великим.
Щодо українського «Діснейленду», то наразі питання впирається в мораторій на продаж землі. Але в нас є зарезервовані території, ми ведемо переговори з різними компаніями, які до нас звертаються з приводу інвестицій у цей проект. Тому сподіваємося, що коли мораторій буде знятий, ми зможемо оголосити конкурс на будівництво «Діснейленду». До речі, сьогодні (у середу) у мене була зустріч із новим торгпредом України у Сполучених Штатах Америки, і ми говорили про те, щоб залучити американські компанії, які на цьому добре знаються, до будівництва на Київщині міста розваг.
— А не боїтеся, що цей проект у народі викличе радше обурення, ніж захват? Мешканці сіл, які досі сидять без газу й асфальтових доріг, можуть ремствувати: мовляв, замість робити щось корисне, влада зводить палац для Міккі-Мауса...
— Ні. Ми хочемо продемонструвати людям, що «не хлібом єдиним». Будівництво «Діснейленду» не означає, що ми менше займатимемося сільськими дорогами, — навпаки, прихід приватного капіталу, як вітчизняного, так й іноземного, завжди допомагає в розвитку інфраструктури регіону. І ми не хочемо, щоб прийшов момент, коли люди нам скажуть: все добре, дороги є, але де ж нам із дітьми погуляти? А таке буде, адже, враховуючи соціальну спрямованість політики Президента, життя людей обов'язково покращиться. Стандарти життя з кожним днем підвищуються. I той факт, що вже не лише у Києві, а й в інших містах навколо нього ведеться будівництво великих торговельно-розважальних центрів, свідчить, що на їхні послуги є попит.
— Це звучить дуже оптимістично. Не дивно, що напередодні виборів хочеться говорити про позитивні звершення обласної влади. Однак неможливо не згадати про сумнозвісне «земельне питання», яке так і залишається нерозв'язаним. І, судячи з активності охочих відхопити собі тут дорогоцінної земельки, залишатиметься таким іще довго...
— Так, справді, це дуже болюча тема. Але я вам так скажу: чим більше буде таких мораторіїв, як той, що його запровадила парламентська коаліція, тим складнішою буде ситуація навколо землі. Ми категорично проти заборони на продаж землі. Ми пояснюємо людям, що саме через такі мораторії процвітає «тіньовий» земельний ринок, рейдерство і тотальна корупція в цій галузі. Це дуже розгалужені схеми, в яких задіяні й земельні управління, і судова влада, і ще багато ланок. Без прозорого й розумного земельного законодавства розірвати це коло неможливо, хоча ми, звісно, намагаємося, як можемо, захистити людей, зокрема, через суди не дати відібрати у них землю. Але повторюю: поки не буде знято мораторій на продаж землі, завжди знаходитимуться ділки, які обдурюватимуть селян.
— Говорячи про продовження мораторію, ви у вельми негативному контексті згадали про парламентську коаліцію. З іншого боку, позитивно відгукуєтеся про співпрацю з Кабміном, перебуваєте у непоганих стосунках із Прем'єр-міністром Януковичем і взагалі, ніколи не робили таємниці зi своєї прихильностi до створення «широкої» коаліції «Нашої України» і Партії регіонів.
— Скажу вам чесно: мені дуже гірко було спостерігати ту поведінку, яку продемонструвала Партія регіонів у коаліції з комуністами й соціалістами. У «Регіонах» дуже багато серйозних політиків, які прекрасно розуміють, що ми повинні завершити роздирання країни й нарешті об'єднатися навколо головних, державних інтересів. Мені здавалося, багато людей, які прийшли в парламент від Партії регіонів, так і робитимуть. Я покладала великі сподівання на Універсал національної єдності — серйозний документ, який об'єднає державу навколо національних інтересів, дасть можливість зробити у Верховній Раді саме широку коаліцію. Коли ж цього не відбулося і Партія регіонів зрадила свій підпис під Універсалом для мене це було, якщо висловлюватися м'яко, величезним розчаруванням.
Очевидно, ця поведінка є свідченням неготовності такої, здавалося б, серйозної політичної сили, як ПР, до керівництва державою. Якісь приватні інтереси, амбіції, нестійкість позиції не дозволили «Регіонам» стати тим стержнем, навколо якого могла б сформуватися широка коаліція. Вони не почули Президента, хоча той, попри всі «шпильки», встромлені йому в спину, згідно з законодавством, запропонував на посаду Прем'єр-міністра висуванця від коаліції. У першу чергу було проігноровано Універсал, відновилися старі корупційні схеми у приватизаційних процесах, виплаті ПДВ, кадрових питаннях...
А найбільше мене шокувало повернення до схем підкупу й навіть викупу депутатів — як у работоргівлі. Політики, які сформували коаліцію, тішилися з того, що можуть проігнорувати вибір людей, сформувати собі групу «болванчиків», котрі бездумно тиснутимуть на кнопки на догоду «хазяям»... Не доросла ще Партія регіонів до демократії.
— Але в «Нашій Україні» й досі збереглася група, яка ще недавно лобіювала об'єднання «НУНС» у наступному парламенті в коаліцію саме з «Регіонами». Враховуючи ваше розчарування в ПР, чи належите до цієї групи ви?
— Я думаю, що будь-який нормальний, розумний керівник тягнеться до стабільності. І робота Київської облдержадміністрації та облради яскраво це продемонструвала: попри розбіжності в деяких питаннях, треба сідати за стіл переговорів і думати насамперед про результат і про те, що він принесе людям, а не про власні амбіції. Коли переважує саме це, тоді завжди ухвалюється правильне рішення. Ми не повинні з однієї трибуни говорити про Схід і співпрацю з Росією, а з іншої — про Захід і НАТО. Треба думати про Україну і з обох трибун говорити про обидва напрямки. Тому мені здається, що якщо вже й цей урок, який дав Президент Верховній Раді, коли розпустив її, політики не засвоять, не усвідомлять, що треба змінитися, стати на інший шлях, то політичній еліті України треба буде серйозно замислитися над тим, чи варта вона свого народу...
— Але ж ви постійно спілкуєтеся з багатьма представниками тієї ж Партії регіонів — невже ще не донесли до них цю думку?
— Звісно, ми про це говоримо. Але там ситуація така сама, як і в «Нашій Україні», та й, мабуть, у БЮТ. Є певний кістяк людей, який чудово розуміє цю позицію, погоджується з нею. Однак чи то різні впливи існують, чи якісь свої правила, домовленості, ще щось... Щось заважає. Зрештою, не слід забувати й про те, що і Партія регіонів, і «Наша Україна» — молоді політичні сили, які проходять період становлення. Це така собі «хвороба росту», і щоб її перерости, потрібно багато часу.
Водночас, на мою думку, і виборці не повинні забувати про те, яка велика на них лежить відповідальність. Адже за те, якою бути країні, відповідають не тільки політики, а й ті, хто їх обирає.
— Але ж ви самі кажете, що в тій же Партії регіонів є серйознi полiтики і взагалі всім треба об'єднуватися на благо України... То за кого ж тоді нещасному виборцю голосувати, якщо всі, як випливає з ваших слів, «хороші»?
— Та так. Але все-таки є стрижень, за яким повинні йти всі. Мене можуть звинуватити в необ'єктивності у ставленні до Віктора Ющенка, але він уже неодноразово продемонстрував, що є Президентом не однієї політичної сили чи однієї частини країни, а всієї України. Підписавши Універсал національної єдності, внісши кандидатуру Януковичу на посаду Прем'єра, він дав політикам шанс. Як вони повелися — ми бачили. Після того Президент не дав сплюндрувати результати виборів, розпустивши Верховну Раду, хоча в той момент він добре розумів, що його політична сила не має найвищого рейтингу. Але для Ющенка були важливі не якісь особисті речі: для нього було важливо показати, що повернення до авторитаризму, до тих часів, коли вибір людей зневажають, в Україні більше не буде. Ющенко — це та людина, яка першою — ще за часів свого прем'єрства — почала говорити про соціальну політику, першою повернула борги, зламала бартерні схеми. Щойно прийшовши на посаду Президента, він показав, що пріоритет для країни — вирішення соціальних проблем.
Виборець повинен відчувати такі речі. Якщо всі політики будуть такими послідовними, як Ющенко, ми не говоритимемо про широку чи ще якусь коаліцію. Тому що всі будуть думати про формування такої коаліції, яка буде насамперед на користь державі.
— Віро Іванівно, цікаво почути вашу думку як керівника області і, з іншого боку, людини, яка перебуває в добрих стосунках із багатьма нинішніми урядовцями. Якщо внаслідок сформування демократичної коаліції Прем'єр-міністром стане, скажімо, Юлія Тимошенко і склад Кабміну поміняється — чи буде він, на вашу думку, продуктивнішим, і чи не вплине чергове переформатування виконавчої влади негативним чином на економіку?
— Ну, приватизацію, звичайно, будуть проводити по-іншому (усміхається). І ще багато питань. Але я сподіваюся, що ми не повернемося до того, чого люди бояться: не почнемо знову працювати за принципом «все зруйнуємо, а потім почнемо щось будувати». Бо це буде погано для всіх — і для влади, і для опозиції, і для бізнесу, і для громадян. Хочеться вірити, що новий уряд не буде урядом потрясінь.
— Але, я так розумію, якщо залишиться нинішній Кабмін, ви це трагедією теж не вважатимете? Хоча навіть у деяких прихильників «синьо-білих», здається, від діяльності певних міністрів волосся дибки стає.
— Скажу як учитель за професією: у такому випадку уряду потрібно буде провести хорошу роботу над помилками.
А питання професійності кадрів справді дуже важливе. Нам треба вже завершувати практику підбору людей на посади тільки за показником лояльності. Звісно, коли до влади приходить нова коаліція, вона повинна призначати своїх ставлеників. Але ж кадрів багато, і з них можна вибрати справді фахових людей. А в нас поки що призначають якщо не за показником «своя людина», то всупереч комусь.
— Це ви про Шуфрича? От уже кого призначили «всупереч» (здоровому глузду насамперед).
— У нас iз Нестором також нормальнi робочi стосунки. Але це не означає, що я йому не кажу всього того, що думаю, зокрема і про його діяльність на посаді міністра. У нас дуже гострі розмови. І знаєте, інколи в мене складається враження, що його поведінка й самовпевненість — це багато в чому лише бравада. Та в будь-якому разі кожен у цьому житті повинен займатися своєю справою.
— І як вам вдається мати добрі стосунки з представниками найрізноманітніших таборів і політичних сил? Це вiд ваших вчительських нахилiв?
— Може, цьому й сприяє щось учительське в характері. Але насамперед я ніколи не боюся говорити те, що думаю. І не змінюю своїх переконань. Якщо людина заслуговує на комплімент — я їй його скажу, навіть якщо це політичний опонент, і навпаки. Я намагаюся бути чесною і об'єктивною, хоча, можливо, це не завжди й виходить. І, щиро кажучи, прикро, коли цю мою рису подають зовсім iз іншого боку, в тому числі й журналісти, намагаючись шукати в моїх словах якийсь там «особливий» підтекст. А дарма.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
Геніальний вчений Володимир Іванович Вернадський — засновник і перший президент української Академії наук — розробив учення про ноосферу. «Ноос» грецькою означає «розум». А вчення полягає в тому, що поки «хомо сапієнс» ходив iз дубцем на мамонта та бив на собі доісторичні воші, сферою його життя була біосфера. Коли ж «хомо» подорослішав і, чухаючи потилицю кликом шаблезубого тигра, зробив своє перше відкриття, а потім — ще відкриття, і ще, і ще, і ще — навчився робити щеплення і літати в космос — сферою його життя стала ноосфера. Наукою і творчістю, силою інтелекту і розмаїттям фантазії, волею до знань людина змінила своє середовище. Щоб iти вперед. Щоб не зупинятися. >>
