Малюнок Райда ХАЛIЛА (Сирiя).
Широкий резонанс у ЗМІ і зацікавленість у владних структурах викликала інформація, опублікована в газеті «Коммерсант-Україна», про продаж контрольного пакета телеканалу «Інтер» бізнесменам Дмитру Фірташу і Віталієві Гайдуку. Ціна питання велика: якщо дані «Коммерсанта» відповідають дійсності, йдеться про перехід фактично головного медійного ресурсу країни в інші руки. Ключовою особливістю цієї ситуації є той факт, що зміна власників телеканалу відбувається якраз напередодні парламентських виборів.
Утім Валерій Хорошковський, що контролює ТОВ «Український медіа-проект» (структура, якій належить 61 відсоток акцій «Інтеру») поспішив спростувати інформацію «Коммерсанта». Більше того, ТОВ «Український медіа-проект» подав до суду на газету з вимогою захисту ділової репутації. Можна припустити, що якщо продаж каналу і планують, то оборудка поки що перебуває на стадії підготовки. На думку аналітиків, можливо, прагнення Хорошковського продати канал може бути пов'язане зі збільшеним інтересом із боку правоохоронних органів, зокрема СБУ, до легітимності володіння «Українського медіа-проекту» (читай — Хорошковського) контрольним пакетом акцій «Інтеру». Почалася ця історія ще 2005 року, коли було продано контрольний пакет акцій каналу — 61 відсоток, що належав бізнесменові й депутатові від СДПУ(о) Ігорю Плужникову.
Цю оборудку супроводжувала ціла низка дивних обставин, першою з яких стала раптова важка хвороба Плужникова. 8 червня 2005 року його було доставлено в одну із західнонімецьких клінік із діагнозом «токсичний гепатит». 13 червня 2005 року, коли стан Плужникова став критичним, в Україні від його імені було терміново проведено збори учасників ВАТ «Пегас телебачення» — структури, яка контролює 10 відсотків акцій каналу і є близькою самому Плужникову і його дружині Світлані. На цих зборах було змінено склад керівництва ВАТ. Ще цікавіша доля чекала контрольний, 61-відсотковий, пакет акцій «Інтеру».
22 червня Плужников помер, а через деякий час на Кіпрі здійснився продаж контрольного пакета акцій каналу. Покупцем виступила офшорна компанія з острова Мен, а продавцем — сам... Плужников. На перший погляд, трохи дивна картина: через кілька днів після власної смерті Плужников ставить підписи в договорі про продаж своїх акцій. Проте абсолютно нічого дивовижного в цій ситуації не знаходить колишній юридичний консультант Плужникова і власник компанії «Конов і Созановський» — Сергій Созановський, котрий забезпечує повний юридичний супровід операції. Не побачили нічого незвичайного і нотаріуси Созановського, які завірили документ, а також і дійсні учасники операції: Світлана Плужникова, Валерій Хорошковський і російський бізнесмен Олександр Абрамов.
Свідченням того, що вказані особи перебували наприкінці червня 2005 року на Кіпрі, можуть бути хоча б дані реєстрації української і кіпрської митниць, які наочно ілюструють, що перебування Созановського, Хорошковського, Абрамова і Плужникової на сонячному острові дивовижним чином збіглося з часом укладення оборудки.
Цікаво, що сам Хорошковський, відповідаючи згодом на питання сайту «Українська правда» про те, чи була оборудка з покупки «Інтеру» завершена після смерті Плужникова, висловився з англійським гумором: «Ігор брав участь в угоді вельми опосередковано». І, спохопившись, додав: «Єдине — переді мною було моральне зобов'язання, яке, я впевнений, що я виконав, я вчинив згідно з його волею».
Про ці необережно сказані слова Хорошковський, ймовірно, надалі не раз жалкував і декларував уже зовсім інші тези — про те, що Ігорю Плужникову «належав не такий великий пакет акцій», що «прилаштування групи в цілому було набагато складніше», і, нарешті, що він «нічого не купував у Світлани Плужникової».
З останнім, утім, можна легко погодитися: покупку влітку 2005 року здійснив не Хорошковський, а Олександр Абрамов, у чиїй структурі — «Євразхолдинг» — Хорошковський на той момент обіймав посаду виконавчого директора. Можна припустити, що сам Хорошковський тоді просто не мав у своєму розпорядженні необхідної для придбання каналу суми, і тому грав роль такого собі партнера-посередника з дуже широкими повноваженнями. А контроль над каналом, усупереч українському законодавству, що обмежує права іноземних компаній у володінні ЗМІ, отримав «Євразхолдинг». Утім не залишився у програші й Хорошковський — уже 30 липня 2005 року відбулося засідання правління АТЗТ «Українська незалежна ТБ-корпорація (телеканал «Інтер»)», на якому акціонери внесли кандидатуру на посаду голови Наглядової ради каналу — відомого українського бізнесмена Валерія Хорошковського. 17 вересня цю кандидатуру було затверджено.
Підтвердженням того, що події розвивалися саме таким чином, а не інакше, стала недавно розміщена на деяких українських інтернет-сайтах розшифровка телефонної розмови між «людиною, чий голос схожий на голос Валерія Хорошковського», і журналістом однієї з українських газет. У цій розмові «чоловік із голосом, схожим на голос Хорошковського», повідомляє, що викупив акції «Інтеру» у співвласника «Євразу», заздалегідь продавши свої акції в компанії (2,3 відсотка), і отримав у цілому близько 150 мільйонів доларів.
І це дійсно відбулося, але тільки в грудні 2006 року, у зв'язку з чим було змінено склад власників каналу: замість асоціації «Діловий світ» Абрамова (51 відсоток) з'явилися контрольоване Хорошковським ТОВ «Український медіа-проект», частку якого збільшили до 61 відсотка за рахунок третього акціонера ТОВ «Пегас-ТБ» (структура, близька до Світлани Плужникової), яке раніше володіло 20 відсотками акцій. І лише частка ЗАТ «Перший канал» у розмірі 29 відсотків у результаті цих операцій залишилася незмінною.
У зв'язку зі змінами складу власників 17 січня 2007 було переоформлено ліцензію на мовлення. Таким чином близько року провідний український національний канал перебував у володінні російських фінансово-промислових груп, діяльність яких, як відомо, у свою чергу контролює Кремль.
Проте не варто думати, що був незаслужено забутий ще один учасник операції 2005 року, який забезпечив юридичний супровід «покупки» акцій Плужникова, — Сергій Созановський. 29 грудня 2006 року «нагорода знайшла героя» — Сергія Созановського рішенням наглядової ради АТЗТ «Українська незалежна ТБ-Корпорація» було призначено головою правління «Інтеру». Можна тільки здогадуватися, чи віддав це місце Хорошковський Созановському добровільно, чи призначення стало наслідком «нагадувань» відомого юриста про свою роль у підписанні «кіпрських договорів».
Прикметно, що смерть Плужникова і події навколо «Інтеру» літом 2005 року не те щоб пройшли непоміченими, але широкого резонансу не набули і в ЗМІ обговорювалися досить мляво. Чи було причиною цього загальне пониження градуса суспільної активності після революційних подій 2004 року, чи ж це було пов'язано з прихильним ставленням влади до фігурантів операції (за деякими даними, структури Абрамова надавали підтримку «помаранчевій» команді), сказати важко. Лише декілька помітних фігур українського політикуму звернули увагу на продаж каналу. Так, наприклад, депутат Володимир Сівкович звернувся до Генеральної прокуратури і Служби безпеки України з проханням перевірити законність усіх операцій щодо акцій телеканалу «Інтер» і зміни керівних органів компаній-акціонерів телеканалу «у зв'язку з нововиявленими обставинами, які дають підстави вважати її насильницькою». У своєму запиті Сівкович підкреслив, що «всі дії, щоб заволодіти каналом, були проведені в період перебування Плужникова в стані коми і відразу після його похорону, у зв'язку з чим виникають питання про їх правомірність і законність». У зверненні Сівковича також ішлося, що впродовж квітня—липня 2005 року «зацікавлені особи провели сумнівні операції зі зміни засновників комерційної структури ВАТ «Пегас телебачення» (яке є акціонером телеканалу «Інтер»), а також з акціями «Української незалежної ТБ-корпорації».
Проте розслідування за запитом Сівковича так і не було проведено. За даними неофіційних джерел у правоохоронних органах, «дивний» продаж «узяли на олівець» і навіть зібрали дані щодо цієї операції, але офіційний хід справі не дали. Можливо, не в останню чергу це було пов'язано з впливовою посадою заступника секретаря РНБО, яку з грудня 2006 року по 15 травня 2007 року обіймав Хорошковський.
Нинішнє прагнення Хорошковського позбутися акцій каналу може бути обумовлене тим, що хтось із ключових гравців українського владного олімпу вирішив роздути вогник давньої зацікавленості СБУ і Генпрокуратури операцією 2005 року з продажу «Інтеру». Адже, якщо справу буде порушено, зібрати обвинувачувальну базу не буде архіскладним завданням. Усі докази лежать на поверхні, і головним із них є те, що на момент підписання договорів пан Плужников був мертвий. Це неминуче приводить до висновку, що підписи на паперах сфальсифіковані. Ким і коли були зроблені ці підписи, і чому вони були нотаріально завірені, безумовно, варто поцікавитися у Сергія Созановського, котрий займався юридичним забезпеченням операції.
Звичайно, можна зрозуміти Світлану Плужникову, яка після смерті чоловіка залишалася беззахисною і могла легко позбутися навіть власних акцій (на канал давно «поклав око» Віктор Медведчук). Проте, як за кіпрськими законами, так і за українськими, у права спадщини вона вступала лише через півроку, тому розпоряджання акціями до цього терміну було незаконним.
Той факт, що справа може підпадати під юрисдикцію кіпрського суду, зовсім не буде рятівною обставиною для вірогідних відповідачів — кіпрські суди відомі своєю безкомпромісністю і суворим дотриманням духу закону. А головне — своєю непідкупністю: їм не можна «занести».
Обвинуваченим у такій справі (а це ніщо інше як «шахрайство, здійснене в особливо великих розмірах або організованою групою») може загрожувати покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 5 до 12 років із конфіскацією майна. В даному випадку конфіскація майна означатиме, що контрольний пакет акцій «Інтеру» перейде державі. Зацікавленість певних кругів у керівництві країни в такому варіанті розвитку подій пряма — крім того, що в цьому випадку з каналу можна буде зробити могутній передвиборчий піар-ресурс, його ще й можна буде вигідно продати після виборів, влаштувавши приватизаційний конкурс.
Ну, а крім перспектив участі в кримінальному розгляді, можливим покупцям каналу варто враховувати, що замість величезної медійної корпорації, яка ще на початку 2007 року налічувала 800 чоловік у штаті (рекорд серед комерційних телекомпаній України), вони придбають фактично сам віртуальний бренд — «Інтер». Уже півроку менеджмент каналу проводить політику виведення активів АТЗТ «УНТК» і створення системи продакшн-компаній, яким передає функції відділів і служб «Інтеру». При цьому власниками цих компаній є члени правління «Інтеру» — так би мовити, невеликий шматок хліба на старість, маленьке, але горде підстраховування на випадок, якщо з каналом щось трапиться — наприклад, якщо його продадуть. Це стосується і ТОВ «НІС», який робить сьогодні новини для «Інтеру» і ТОВ «Профі-ТБ». Таким чином велика вірогідність того, що покупцям каналу доведеться зіткнутися з українським трактуванням казки Андерсена «Плаття короля». Ось тільки в сучасній українській версії, порівняно з класичним варіантом, з'явилася своя цікава родзинка: тепер на хлопчика (газету «Коммерсант»), який крикнув: «А король же голий!», подають до суду...
Одним із надважливих завдань після Революції гідності є перетворення державного телебачення, повністю залежного від влади, у громадське — яке б об’єктивно інформувало про події, які відбуваються в Україні. Тобто не просто «припудреними», а зовсім іншими мають стати ефіри, зокрема Першого Національного, які роблять працівники Національної телекомпанії України — досить громіздкої структури, у віданні якої багато функцій і підрозділів. >>
Минулого тижня на засіданні Верховної Ради народний депутат від «Свободи» Ігор Мірошниченко вимагав від Генпрокуратури України розслідувати спільну діяльність «Громадського телебачення» та Національної телекомпанії України. Емоційний «свободівець» висловив незадоволення керівництвом НТКУ: гендиректором Зурабом Аласанією та його заступниками Олександром Лієвим і Дар’єю Юровською. >>
За останні місяці, відколи в Україні розпочалися протестні акції, постраждала більша кількість медійників, аніж у будь–якому збройному конфлікті у світі, — заявила позавчора головний юрисконсульт Національної спілки журналістів України , президент Асоціації медіа–юристів України Тетяна Котюжинська. >>
Минулі вівторок–середа стали ще одним кризовим періодом за три останні місяці протистояння громадянського суспільства і діючої влади. Речники останньої, страхаючи, протрубили, що «зачистять» київський Майдан за годину, а Президент Янукович перед тим порадив усім мітингувальникам розійтися. >>
Відомо, що на українські терени журналістика прийшла в 1776 році, коли у Львові впродовж року виходив французькою мовою тижневик Gazette de Leopol («Львівська газета»). Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» (1848—1857) — сучасниця «Весни народів» — виходила так само у Львові. >>
У листопаді є дві дати, які спонукають говорити про історію електронних мас–медіа: на початку місяця у 1951 році транслювали перші телекадри у Києві, а раніше, 16 листопада 1924 року, здійснили першу в Україні радіопередачу з Харкова (з 1994 року це у нас офіційний День працівників радіо, телебачення і зв’язку). Тому ми вирішили поговорити про минуле телебачення з Іваном Мащенком, одним з найвідоміших українських дослідників історії радіо і ТБ, автором книги «Міфи і реалії телерадіоефіру» та двотомників «Телебачення України» і «Енциклопедія електронних мас–медіа». >>
