Пане Аласанія, чи буде медіа-люстрація?

08.07.2014
Пане Аласанія, чи буде медіа-люстрація?

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Одним із надважливих завдань після Революції гідності є перетворення державного телебачення, повністю залежного від влади, у громадське — яке б об’єктивно інформувало про події, які відбуваються в Україні. Тобто не просто «припудреними», а зовсім іншими мають стати ефіри, зокрема Першого Національного, які роблять працівники Національної телекомпанії України — досить громіздкої структури, у віданні якої багато функцій і підрозділів. Після ухвалення закону про суспільне мовлення у квітні — процес пішов. Утім, власне, в НТКУ є багато невидимих нюансів, без вирішення яких навряд чи вдасться досягти суттєвих змін. Одне з питань — кадрове.

Гидко зберігати нагороду, підписану Януковичем

На початку травня, згідно з наказом Національної телекомпанії України (НТКУ) від 18.04.2014 р., було підготовлено списки працівників, запропонованих до скорочення (приблизно 10% від загальної чисельності). У цих списках є і моя кандидатура. У принципі, це нормальне рішення керівництва Першого Національного, й за нинішніх надскладних умов в Україні видається мені абсолютно логічним. Хоча вже в середині чи наприкінці травня генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія відмовився від проведення скорочення.

Щоб ні в кого не виникло кривотлумачень iз приводу моєї скромної особи, зазначу, що ще восени 2013 року я вирішив завершити свій трудовий шлях і з січня нового року йти «писати мемуари». Але не афішував дочасно свого рішення.

Я б не взявся за перо, якби ця справа не мала «душку», щоб не сказати — смороду, причому з несподіваного боку.

Звільнити вирішило мене ще попереднє керівництво НТКУ, яким керував тоді прислужник влади Олександр Пантелеймонов. На той час я понад 20 років працював у Національнiй телекомпанії України, спочатку в дирекції міжнародних зв’язків, потім очолював кіновідеофонд.

Справжні причини появи моєї кандидатури на звільнення за скороченням полягали у моєму протесті на початку грудня 2013 року проти звірячого кривавого побиття «Беркутом» колег-журналістів та інших протестувальників на майдані Незалежності та Банковій. Спочатку я офіційно поінформував Олександра Пантелеймонова про відмову від почесного звання «Заслужений журналіст України», яке одержав у 2011 році. Але після того, як отримав відповідь від керівництва, що механізму позбавлення нагороди не існує, я, проконсультувавшись із фахівцями, надіслав відповідного листа до глави адміністрації Президента, голови Комісії державних нагород та геральдики Сергія Льовочкіна з відмовою від звання.

Моя заява з ініціативи галузевого інтернет-видання «Телекритика» стала публічною, хоча я тоді не шукав публічності. Зі зрозумілих для притомних та адекватних людей причин мені було просто гидко зберігати надалі вдома нагороду, підписану Януковичем.

Реакція на мій протест iз боку одного з моїх керівників у НТКУ — директора з виробництва Олександра Карякіна — виявилася майже миттєвою. Відверто скажу, неочікувана реакція. Він глибоко обурився з приводу мого протестного кроку — мовляв, перед прийняттям свого рішення я «не узгодив з ним свій протест» — і заявив, що ініціюватиме моє звільнення з роботи за скороченням. На моє прохання роз’яснити, як мій вчинок пов’язаний iз моєю виробничою діяльністю, Карякін прямої відповіді не дав. Більше того, він заявив дослівно так: «Относительно работы и выполнения служебных обязанностей претензий никаких, более того, я рассчитывал на Вас и в дальнейшем. Но сейчас Вы создали мне проблемы...» А за хвилину додав: «Лучше б Вы подали заявление по собственному желанию, тогда я сохраню должность в новом штатном расписании. Идите и подумайте над моим предложением».

Думав я недовго. Трохи згодом я сказав Карякіну, що заяву за власним бажанням подавати не збираюся за жодних обставин. «Поживем — увидим», — була його відповідь.

Чи можуть карякіни працювати по-новому?

Від грудня минулого року спливло доволі часу й багато що змінилося. Зокрема, Олександра Пантелеймонова на посаді очільника Першого Національного змінив Зураб Аласанія.

Отож «пожили — увидели». Наприкінці квітня моя безпосередня керівниця, завідувач редакції кіновідеофондів та відеозабезпечення повідомила, що подає пропозицію про моє скорочення, бо так хоче Карякін. Керівник дирекції по роботі з персоналом у травні підтвердив мені, що, дійсно, моя кандидатура є у списку на скорочення і що подання підписане Карякіним!

Так і не дочекавшись вручення мені офіційного попередження про очікуване звільнення (відповідно до законодавства, вручається за два місяці до дати звільнення), я у відповідь на такі послідовні кроки Карякіна листовно звернувся до нового генерального директора Зураба Аласанії. Копію листа відіслав до профкому НТКУ та «Телекритики». Тепер публічність стала для мене принциповою. До речі, «Телекритика» так і не оприлюднила цього листа.

У своєму зверненні я виклав «історію питання» (про скорочення штату НТКУ на той момент уже не йшлося в принципі) і попросив його дати оцінку викладеним фактам, зазначивши: «Я не тримаюся за посади, мені байдужі відзнаки, нагороди та звання, тим більше від кримінального пахана та, за сумісництвом, Президента України. Але приниження з боку мого керівника — істоти холуйської, без честі й гідності, я «проковтнути» ніяк не можу».

Після цього зі мною мала розмову заступник генерального Дар’я Юровська. Із бесіди з нею я зробив кілька висновків. По-перше, керівництво телекомпанії не налаштоване давати об’єктивну оцінку діям Карякіна стосовно мене і що даний факт свідчить тільки про те, що в мене нібито особистий конфлікт iз ним. По-друге, Карякін, за оцінкою керівників телекомпанії, є дуже цінним висококваліфікованим фахівцем у телевиробництві, а значить, особа недоторканна. І врешті-решт, по-третє, на переконання заступниці гендиректора НТКУ, я даремно порушую задавнене питання. Адже з грудня минуло півроку, та й від скорочення телекомпанія наразі відмовилася, мене не збираються скорочувати: «Карякін же нині не тисне на Вас. Забудьте!».

Цікаво все це. Завершилася Революція гідності, Янукович втік до Росії, Майдан делегував у владу опозиційних лідерів, а Карякін як був у керівництві НТКУ, так і залишився. Один мій знайомий висловився про нього: «Такі, як ця нікчема, ставали в часи військових окупацій поліцаями». Переконаний: якщо, не дай Боже, так станеться, що російські війська спробують увійти до Києва, цей «рускоязичний гражданін» швидко перекинеться до якоїсь там «КНР» — Київської Народної Республіки. А як буде потрібно, то й до Китайської Народної Республіки.

Отака-от кадрова політика того, хто має за головну мету з новою командою втілити нарешті в реалії створення в Україні суспільного мовлення. З ким? Із перспективними, кваліфікованими та «патріотичними карякіними»? Триколор вам у руки!

Я ось думаю, коли буде врешті-решт люстрація в Україні? І чи торкнеться вона нинішньої «нової команди» НТКУ?

 

P.S. Редакція готова оприлюднити конструктивне бачення ситуації зі сторони НТКУ.

Володимир ЯКИМЕЦЬ,
завідуючий відділом кіновідеофондів НТКУ
  • Без «Кроку до зірок»

    Минулого тижня на засіданні Верховної Ради народний депутат від «Свободи» Ігор Мірошниченко вимагав від Генпрокуратури України розслідувати спільну діяльність «Громадського телебачення» та Національної телекомпанії України. Емоційний «свободівець» висловив незадоволення керівництвом НТКУ: гендиректором Зурабом Аласанією та його заступниками Олександром Лієвим і Дар’єю Юровською. >>

  • Відбити цікавість журналісту

    За останні місяці, відколи в Україні розпочалися протестні акції, постраждала більша кількість медійників, аніж у будь–якому збройному конфлікті у світі, — заявила позавчора головний юрисконсульт Національної спілки журналістів України , президент Асоціації медіа–юристів України Тетяна Котюжинська. >>

  • Міністерство брехні працює

    Минулі вівторок–середа стали ще одним кризовим періодом за три останні місяці протистояння громадянського суспільства і діючої влади. Речники останньої, страхаючи, протрубили, що «зачистять» київський Майдан за годину, а Президент Янукович перед тим порадив усім мітингувальникам розійтися. >>

  • Прабабуся української преси

    Відомо, що на українські терени журналістика прийшла в 1776 році, коли у Львові впродовж року виходив французькою мовою тижневик Gazette de Leopol («Львівська газета»). Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» (1848—1857) — сучасниця «Весни народів» — виходила так само у Львові. >>

  • Минуле «далекобачення»

    У листопаді є дві дати, які спонукають говорити про історію електронних мас–медіа: на початку місяця у 1951 році транслювали перші телекадри у Києві, а раніше, 16 листопада 1924 року, здійснили першу в Україні радіопередачу з Харкова (з 1994 року це у нас офіційний День працівників радіо, телебачення і зв’язку). Тому ми вирішили поговорити про минуле телебачення з Іваном Мащенком, одним з найвідоміших українських дослідників історії радіо і ТБ, автором книги «Міфи і реалії телерадіоефіру» та двотомників «Телебачення України» і «Енциклопедія електронних мас–медіа». >>

  • Єгор Бенкендорф: 10% від рекламних доходів комерційних телеканалів — реальне джерело фінансування Суспільного телебачення в Україні

    За роки незалежності обговорювалося багато підходів до створення, функціонування та наповнення суспільного мовника. Сьогодні, коли процес створення Суспільного телебачення виходить на фінішну пряму, всі ці питання стають особливо актуальними. Про них ми і говоримо з генеральним директором Національної телекомпанії України Єгором Бенкендорфом. >>