Тризуб — символ України — над «помаранчевим» майданом. (Фото РЕЙТЕР.)
Україні вже шістнадцать років! Позаду — подолання незграбності перших крокiв, дошкульних «хвороб зростання»... Межею «підліткових» бажань у загальнодержавному масштабі стає гідний і презентабельний вигляд... Для кожного народу «фасадом» держави є її герб. Предмет нашої національної гордості, наш головний символ — тризуб, так званий малий герб. На великий Україна ще не спромоглася. А історія малого герба — непроста й повчальна...
Пам'ятний 1991 рік позначився не лише кардинальною зміною в державнiй iсторiї України, яка остаточно зробила вибір на користь незалежності. Буремні серпневі події супроводжувалися відмовою від старих і прийняттям нових символів державного суверенітету — герба, прапора, гімна...
Саме слово «герб» запозичене з німецької мови, у якій воно (die Erbe) означає «спадок» (пригадайте: зловісна містична організація, колиска німецького нацизму мала назву Annenerbe, «Cпадок пращурів»). Малий український герб — тризуб — широко відомий українцям ще з часів Української Народної Республіки. А сьогодні відповідні зображення присутні і на державних установах, і на президентському штандарті, і на «банківських білетах» — гривнях. Тризуб «приріс до свідомості» так міцно, що давно втратив свою магічну силу символа і сприймається наразі напрочуд буденно. Власне, саме до цього він і прагнув протягом своєї нелегкої історії...
З перших років нового тисячоліття ми увійшли до епохи Водолія, головним елементом якого є вода... Поширеною є думка, що Водолій і Посейдон-Нептун (покровитель водної стихії) — одне й те ж. А, як відомо, головний атрибут давньогрецького Посейдона (чи його римського аналога Нептуна) — тризуб... Один із головних індуїстських богів, Шива-руйнівник, також тримає в руці тризуб («шулу») — символ влади. При цьому за віком Шива набагато старший за античних богів...
На українських землях зображення тризуба з'явилося ще за часів трипільської культури. Його стилізовані, досить умовні (однак цілком впізнавані) обриси можна зустріти викарбуваними на кам’яних артефактах ритуального призначення як елемент орнаментального декору. А вже за княжих часів за ним закріпилася назва «тризуб Володимира Великого» («Володимирський знак»).
У ХХ столітті понад 70 років символом Радянського Союзу, до якого входила й Україна, була п'ятикутна зірка. Цей символ (в езотеричній термінології — Пентакль, він же — Зірка Хаосу) слугував персональним атрибутом найближчого сподвижника диявола — демона Бафомета. Втім Україна вже здавна мала на державному гербі зовсім інші символи — Тризуб, Лева, Козака. Тоді завдяки руйнуванню великих імперій — Російської та Австро-Угорської — можливим було перетворення символіки, що історично склалася, на загальнонаціональні символи...
У травні 1848 року у Львові було створено «Головну Руську Раду». Вона проголосила загальнодержавним гербом старовинний герб Галицько-Волинської Русі — зображення золотого лева на блакитному полі. Тоді цьому символу не судилося стати загальноукраїнським. Європейські країни активно стверджували свою ідентичність (згідно з тодішнім розумінням, тобто військовими засобами). Тож розподіл українських земель здавався неподоланним.
Минуло майже сім десятиліть, і 6 вересня 1914 року в складі австро-угорської армії було створено перші регулярні військові формування, що складалися з українців. Вони отримали назву Січових стрільців. Вояки цих частин носили прийняту у габсбурзькій армії форму, але, щоб вирізнятися, самостійно змінили емблеми на кашкетах. Попервах то був лев, потім — тризуб. Однострої галичан — австрійських військовослужбовців, — мали також нашивки жовто-блакитного кольору (знову ж таки — з ліберального попущення австрійського командування).
У двох значних масових маніфестаціях, що відбулися в Києві у березні 1917 року, можна було бачити кілька «гербів», які учасники ходи намагалися представити як символи України. Це були: жовтий лев на блакитному тлі (герб Галичини); комбінований герб із левом і архангелом (герб Галичини і отамана козацького війська); козак із мушкетом (герб Запорізької Січі); золотий одноголовий орел на синьому тлі (за однією з версій, якщо двоголовий орел — символ Великої Росії, то одноголовий орел може бути сприйнятий як символ Малоросії)... Був тут навіть... турецький напівмісяць із зірками і хрестом над ними.
Здавалося б, якась нісенітниця... Адже українські козаки насмерть билися з мусульманами — і з турками, і з татарами. Втім напівмісяць неодноразово зустрічається на козацьких корогвах. І, судячи з усього, є тут настільки ж значущим елементом, як і присутній на них хрест чи атрибутика Богородиці, що була у великій пошані серед козаків. Історики пояснюють цей факт тим, що, майже розчавлена серед агресивних і значно сильніших держав, Україна була змушена шукати союзників, щоб не зникнути зі світової мапи. Наразі ми маємо достовірні історичні свідчення про те, що Богдан Хмельницький вів переговори про союз і об'єднання з Туреччиною. Такий альянс міг принести українцям набагато більше зиску і в політичному, і в економічному плані, ніж перехід «під руку Москви». Однак на шляху реалізації цього досить перспективного плану постала нездоланна перешкода — віра. Що й вирішило питання на користь союзу з православним Російським царством. Адже в Туреччині офіційною державною релігією був іслам. А Україна, з центром у Києві, навпаки, вважалася «колискою», «джерелом» православ'я... Тож навряд чи подібний політичний мезальянс отримав би схвальну підтримку серед простого люду.
З перших кроків новонародженої Української Народної Республіки виникла гостра необхідність створення атрибутів української державності. Відгукуючись на зростання інтересу суспільства до своїх витоків, 16 вересня 1917 року голова Центральної ради, видатний український історик Михайло Грушевський виступив у газеті «Народна воля» зі статтею, присвяченою цьому питанню. Він відзначив, що раніше свого постійного герба Україна ніколи не мала. Серед символів, гідних виступити у цій ролі, як найбільш придатні він назвав тризуб часів Київської Русі, лук чи арбалет (символ Київського магістрату, відомий за київськими печатками XVII—XVIII століть), а також козака з мушкетом (символ українського козацтва).
Для реалізації цього наміру в листопаді 1917 року було створено Геральдико-прапорову комісію. Впродовж її роботи виявилися два підходи. Прибічники першого — історичного — наполягали на тому, щоб ствердити у якості герба один із здавна відомих символів. Представники іншого напряму вважали, що нова державна система має набути і новий символ.
Грушевський запропонував компромісне рішення. За його задумом, у центрі герба містилося зображення золотого плуга на синьому тлі. З одного боку, це натяк на те, що Україна — аграрна країна, найпотужніша житниця Європи. З іншого — посилання на скіфський міф, який переповів Геродот. За цим міфом, давнім кочівникам-скіфам золотий плуг був посланий з неба. Саме цей божествений дарунок і визначив подальшу долю і землеробський стиль життя племен, що походять від скіфів (сарматів) — слов'яно-русинів, які й стали «протоукраїнцями».
Навколо плуга, на думку Михайла Грушевського, містилися: тризуб, лев, козак з мушкетом, арбалет, озброєний вершник на коні. Вінчати ці символи, розміщені на гербовому щиті, мав голуб з оливковою гілкою у дзьобі. В містиці — це символ національної згоди і спокою, а в релігії — символ сходження святого духа. З двох боків герба мали стояти «щитоносці» — селянка й робітник. Урешті-решт комісія так і не прийшла до остаточного рішення. Герб «не відбувся»...
Тоді ж, у грудні 1917 року, було затверджено зразок першого державного кредитного білета. У його офіційному описі було сказано: «сітка передньої частини білета... складається з хвилястих ліній, і в ній знаходяться білі відтиски Володимирського знака». Так зображення тризуба вперше ввійшло до офіційних документів Української Республіки. Надалі, 18 січня 1918 року, було прийнято проект військово-морського прапора України: на синій смузі — золотого кольору тризуб із хрестом.
Так тризуб, не будучи ще затверджений як державний герб, вдруге з'явився як офіційний символ, посунувши інших «конкурентів». Потому, 12 лютого 1918 року, Рада міністрів УНР прийняла рішення внести на розгляд закон про затвердження державним гербом України «прийнятий Морським флотом герб Володимира Великого (без хреста)». Ескізи герба доручили виконати президенту Української академії мистецтв Кричевському, який підготував проекти великого і малого гербів УНР і відповідних печаток. В обох гербах тризуби обрамлювали оливкові гілки. 22 березня 1918 року проекти гербів і печаток були затверджені.
У квітні 1918 року влада перейшла до рук австро-німецького союзника — гетьмана Скоропадського, який всіляко демонстрував прагнення до відродження старих козацьких традицій. Цьому настрою якнайкраще відповідав образ козака з мушкетом. Але адміністрація, яка прийшла до влади, не могла відмовитися і від герба УНР. Тому на державній печатці обидва символи були поєднані. Над козаком з мушкетом містився тризуб. Тоді ж тризуб уперше став атрибутом військової форми — його почали зображувати на блакитній емалі кокард.
Після революційних подій в Австро-Угорщині та Німеччині (листопад 1918 року) і анулювання Брестської угоди в Україні встановилося правління директорії, яка зберегла тризуб як герб. Тризуб без хреста залишався і на військово-морському прапорі. До того ж як у Придніпровській, так і в Західно-Українській арміях він займав центральну частину кокард.
Як бачимо, непростим виявився шлях тризуба у його перетворенні з містичного символа на атрибут державності. Так і не судилося йому стати на той час офіційним Гербом України... Усі пореволюційні роки радянська влада наполегливо викорінювала щонайменші прояви «буржуазного націоналізму». І передусім — українського як найбільш «небезпечного». Навіть віддалені натяки на зображення тризуба чи на загальновизнаний колишній український Гімн «Ще не вмерла України...» трактувалися як незаперечна антирадянщина і переслідувалися з усією «революційною нещадністю». Роки Другої світової війни ще більше, до небувалого драматизму, загострили боротьбу двох містичних символів — радянської Зірки Хаосу і тризуба, символа УПА.
А вже пiсля розвалу 73-річної радянської імперії, 19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила як основу Державного Герба України її історичний символ — Тризуб. У свідомості більшості громадян нашої країни він із самого початку став асоціюватися з Гербом України... Аж раптом сказала своє вагоме слово геральдика — вельми шанована наука з її віковими усталеними вимогами й правилами. З'ясувалося, що, згідно з законами геральдики, тризуб можна вважати лише головним елементом цього герба, чи, як його часто називають, — «малим гербом». А сам проект великого герба України ще потребує доопрацювання.
Розроблені на сьогоднішній день варіанти Великого Державного Герба України представляють його як синій щит із золотавим князівським знаком Володимира (тризубом), з обох боків якого знаходяться щитоносці: праворуч — козак із мушкетом (герб Війська Запорізького), ліворуч — коронований лев (герб Галицько-Волинської держави). Над щитом — князівський вінець, під щитом — переплетені з кетягом калини колоски пшениці й синьо-жовта стрічка. Здавалося б — ура, ось він! Але...
Згідно з 20-ю статтею Конституції України, Великий Державний Герб нашої країни встановлюється з урахуванням малого герба — тризуба, як його головного елемента, а також герба Війська Запорізького. І затверджується не менш ніж двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Однак, як ми знаємо, сьогодні нашим парламентаріям зовсім не до таких «дрібничок», як Державний Герб України. Тож очікування появи в України повноправної державної атрибутики (здавалося б, конче необхідної на шістнадцятому році незалежностi) — це ще один «раунд» нашої традиційної національної «забавки» — гри «у терплячку».
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
