Пресу «замовляли»?

                «Вичавити» з ринку неугодну газету дуже легко. Для цього варто перестати її продавати. Шляхів є багато, але найдієвіший — зателефонувати до керівника тієї чи іншої роздрібної мережі і попросити, аби вони брали на реалізацію меншу кількість накладу. Редакція починає «качати права»? Будь ласка, отримайте акти про значне списання.

                Боротися з передплатниками ще легше. Газету вам люб'язно принесуть, але... на тиждень пізніше. І, у кращому випадку, скажуть: «Ну, чого ви? Так вийшло...». За цей час найсвіжіша, найактуальніша та найоригінальніша інформація поступово перетворюється на макулатуру, а в читача з'являється закономірне запитання — то чи варто викидати гроші на вітер?

                Цінність будь-якої інформації стрімко зростає напередодні виборів. Місяців зо два уже всiм стало зрозуміло: наприкінці вересня обиратимуть нових депутатів до Верховної Ради. За дивним збігом обставин, приблизно у цей же час відділ розповсюдження «України молодої» почав захлинатися від телефонних дзвінків та листів наших передплатників — газету не носять!

Нова послуга від зв'язківців — кіт у мішку

                Сім'я Холілієвих із міста Донецьк вирішила передплатити «Україну молоду». Ну, можливо, не порадилися люди з ким треба, не з'ясували, яку пресу мають читати свідомі донеччани у славному Донбасі. Що найцікавіше — спочатку газета надходила, а потім мов у воду канула. Натомість, аби скринька не пустувала, місцеві поштарі регулярно клали туди ... «Московский комсомолец» та газету «Донбас».

                Люди, звичайно, щиро вдячні за турботу — пропоновані їм газети цікаві та пізнавальні. Але ніяк не можуть збагнути глибинної суті цієї послуги: навіщо, мовляв, друкувати каталоги, пропонувати вибір, проводити передплату, якщо потім відділення зв'язку само вирішуватиме, яку пресу носити?

                Мешканцеві міста Бурштина Івано-Франківської області Олегові Куцію, можна сказати, пощастило. Місцеві зв'язківці, на відміну від донецьких колег, виявилися педантами та буквоїдами: передплатила людина «Україну молоду», її й отримує. Але при цьому пан Олег ніяк не може збагнути — коли на її настінному календарі п'ятниця, то на газеті, яку щойно приніс листоноша, чомусь написано «вівторок». Аби не надто мучитися, «свіжу» пресу доставляють по ... два номери водночас. А, зрештою, чому й ні? За невеликі гроші передплатник отримує таку собі машину часу.

                На фоні своїх колег зв'язківці Куйбишевського району Запорізької області працюють чітко і злагоджено, мов швейцарський годинник — наша газета надходить до мешканця села Благовещенка пана Макарова з запізненням рівно на добу. Секунда в секунду! Стабільно і, головне, передбачувано.

                А, наприклад, столичний мешканець (район Троєщина) Володимир Костригін ніяк не може розв'язати дивну головоломку: чому п'ятничний і суботній номери «України молодої» він отримує вчасно, а за вівторок, середу та четвер — із запізненням на цілу добу.

«Ваша найбільша біда — «Укрпошта»

                «Я передплатник вашої газети з дня її заснування, — пише наш читач Фесенко з «пристоличного» Борисполя. До таких людей кожна редакція ставиться з особливою повагою та шаною. Тим паче, що не погодитися з читачем важко. — Газета цікава, патріотична, змістовна і оперативна. Мене засмучує, що ваш наклад менший, ніж міг би бути. Головна причина цього — постачальник періодичної преси «Укрпошта». Місцеве керівництво цього відомства проводить цілеспрямовану політику, як на мій погляд, знищення газети. Кому цікаво отримувати щоденну газету одразу за... чотири дні? Дванадцятого липня я отримав номери за 6, 7, 10 і 11 липня. Така доставка «України молодої» стала систематичною, особливо останнім часом. Звернення до керівництва місцевої пошти міста дає тимчасовий результат».

                А що робити передплатнику? Отримає декілька разів за тиждень старі примірники і передплатить щотижневу газету. І не тому, що газета нецікава, а тому що несвоєчасна. Ми ж усі маємо бути патріотами і дбати про газети, які друкуються українською мовою. І яких нині так мало».

                Заступник начальника поштового зв'язку №3 «Укрпошти» Світлана Малешко про біди свого клієнта знає. Вона навіть свого часу взяла доставку газет до пана Фесенка під особистий контроль. Але звільнилася листоноша, її колега змушена працювати за двох — і з'явилися проблеми. Принаймні так нам розповіли місцеві зв'язківці.

                Довідалися ми і про деякі нюанси поштарської справи. Так, скажімо, у багатоповерхівках працювати легше: скриньки внизу, один рейс зроблено — і сотні клієнтів обслужили. А приватний сектор — суцільний головний біль. То ж хочете почувати себе землевласником, терпіть у інформаційній блокаді — надто далеко ходити листоноші. А ділянки і справді чималі. Є в Борисполі одна, де «довжина проходу» становить 22 кілометри. З важкою сумкою на плечі — у спеку, у холод. Зарплати за таку працю аж ніяк не космічні — у місті Борисполі середня — 895 гривень, у районі — 721.

                «Я тридцять років у зв'язку, — розповідає Світлана Вікторівна. — Але такого величезного навантаження у нас ще не було: працюємо у вихідні, я особисто розношу пошту. А що робити?!».

                У режимі «без диктофона» рядові працівники відділень скаржилися на реорганізацію, яка закінчилася в останній день минулого року. Мовляв, об'єднали Бориспіль і Баришівку, роботи додалося, а грошей — ні. «Плоди цієї реорганізації ніяк не дійдуть до районів, тільки проблеми», — скаржилися люди.

                Утім нас зацікавило інше: з листом до редакції звертаються далеко не всi. Більшість просто махнуть рукою, і проблема залишається невідомою для керівництва, як підземна частина айсберга.

«А хто вам щось обіцяв?!»

                Монополіст «Укрпошта» будує свою роботу геніально: спочатку бере передоплату за послугу, але цю послугу... в повному обсязі не надає. Замість цього ви можете отримати своєрідний бонус — цікаву і повчальну розповідь про нелегкі будні цієї організації. Нам цікаво, якою була б реакція топ-менеджера державного підприємства, якби він зайшов у магазин, заплатив у касу гроші, а потім, замість товару, продавець детально розповів би йому, які важкі часи переживає нині торговельна організація та вишукано розвів руками?

                З «Укрпоштою» такі фокуси не проходять. Передплатникові, який наполягає на схемі «гроші—товар», одразу ж розповідають про людський фактор. Суть розповіді: «Ну, немає в нас можливостей нормально працювати!». Ми можемо зрозуміти жіночок у сільських відділеннях, які за невеликі гроші носять важкі сумки, але ніяк не збагнемо — чому столичне керівництво не бачить своєї відповідальності за ситуацію?!!

                Історія нашого спілкування з посадовими особами «Укрпошти» заслуговує окремого розділу. «Всі питання — у письмовому вигляді. Ви ж знаєте наші правила?!» — порадили в прес-службі. Правила ми знали, і тому старанно надіслали факс спочатку керівнику відділу реклами та зв'язків з громадськістю Василеві Петельському, а потім і самому генеральному директорові Ігореві Кравцю. Майже місяць (!!!) тривали регулярні перемовини з Василем Павловичем на тему «Якими будуть подальші наші дії?». Один із авторів цього матеріалу зробив понад 50 (!) телефонних дзвінків — із цих розмов починався робочий день і часто ними ж й закінчувався. За цей час ми майже потоваришували з паном Петельським, впізнавали голос один одного, вивчили розклад його нарад — потреби представлятися вже не було.

                Як не було і жодних вагомих результатів цього спілкування. Адже з багатотисячного трудового колективу «Укрпошти» право говорити з кореспондентами «УМ» в умовах жорсткого тендера виграла одна із заступників пана Кравця. Але внаслідок непередбачуваних обставин наша зустріч переносилася з тижня на тиждень. За спостереженням досвідчених чиновників, журналістська наполегливість остигає на двадцятий день. Але ціною неймовірної концентрації волі, внутрішньої зосередженості ми й далі продовжували обривати телефон прес-служби. І, як нагороду, отримали відчіпного — відписку, під якою стояв автограф виконувача обов'язків генерального директора В. Безрученка.

                З цього документа ми змогли довідатися, скільки саме одиниць періодичних видань проходить через їхні руки, та безліч дуже цікавої, пізнавальної інформації. А деякі пасажі просто зворушували. «На якість послуг впливає і неукомплектованість штату листонош..., що є наслідком низької заробітної плати», — повідомляє нам пан Безрученко інформацію, яку ми повідомили йому. Та керівництво на Хрещатику не сидить, склавши руки, а діє «шляхом розміщення об'яв» та постійно веде роботу. При цьому, займаючи монопольне становище на ринку, «Укрпошта» більше програє, ніж отримує. «Це — витрати на доставку періодики та невідповідні тарифи», — інтригує нас виконувач обов'язків керівника. Але головне — це щире зізнання: «Враховуючи територію держави, доставляти періодику у день виходу видання фізично неможливо».

                Факторів, які заважають зв'язківцям працювати, не перелічити. Це і не такі законодавчі акти, що регулюють роботу поштовиків, і відсутність скриньок у сільських хатах, і нестача видань у стандартних пачках. Але що планує робити поштове відомство, аби почати нормально працювати, ми так і не прочитали.

Якби я побачив керівника «Укрпошти»...

                Ми навіть не сумніваємося, що шановний генеральний директор «Укрпошти» Ігор Кравець міг би сказати журналістам багато цікавого. Редакція, звичайно, не знає, що саме, а тому буде і надалі уважно стежити за роботою монополіста поштового зв'язку. Але якщо б, ну чого у світі не буває, хтось із журналістів ішов вулицею і цілком випадково зустрів би генерального директора, то ми б задали йому кілька запитань.

                 Чому, наприклад, у Деснянському районі столиці наше видання потрапляє у скриньки після обіду, коли більшість людей вже на роботі і дізнаватиметься про свіжі новини з інших видань?

                Чому «Моя газета» з міста Миргорода добирається на Печерськ до читача Ореста Гаранджі ... рівно тиждень? Швидкісний потяг долає цю відстань години за три, звичайний гнідий коник: щонайбільше два дні, а суперсучані автомобілі зв'язку — втричі довше.

                І головне — чи може система «Укрпошти» гарантувати, що деякі її несумлінні та неаполітичні працівники не відгукнуться на прохання з несвідомих чиновників із високих кабінетів: «А можно ету газєтьонку попрідєржать?!!»

 * * *

                Попередня критична публікація нашої газети на цю тему, «Листоноша стукає у двері, але не у кожні і не щодня», яка вийшла наприкінці січня, неабияк образила керівництво «Укрпошти». «Дуже некомпетентно написано», — крізь зуби спілкувалися зі мною відповідальні працівники, записуючи адреси скаржників, аби доповісти, що «факти усунуто». Ми щиро сподіваємося, що цей матеріал образить топ-менеджмент підприємства поштового зв'язку ще більше. І, можливо, саме тоді вони почнуть працювати не «згідно з правилами», а для людей.

                Керівництво поштового відомства любить наголошувати — звертайтеся до нас, шановні передплатники, з своїми найменшими проблемами. Ми вирішили простягнути зв'язківцям руку допомоги і надрукувати телефони відповідальних працівників. Набирайте ці номери, як тільки не побачите у скриньці видання, за яке ви заплатили. Вам будуть щиро раді.