Андрій Деркач.
«Україна молода» вже писала про указ, яким Андрія Деркача, голову «Енергоатому», Президент Віктор Ющенко позбавив посади керівника «Укратомпрому». Адже ця, друга, посада у новоствореній атомній «годівниці» давала можливість без особливих труднощів відчужувати майно підприємств, що перебувають у списку стратегічно важливих, з державної власності в чиїсь пітні руки. Оборудки з «мирним атомом» наразі не вдалися. Пан Деркач, судячи також з «почесного» 96-го місця в списку Партії регіонів, імовірно, не зміг запропонувати партії на виборчі перегони гідного донорського внеску. Втім, попри це та попри конкуренцію інших бажаючих посісти місця в перших почесних п'яти десятках списку, на його місце під сонцем, сиріч під паникадилом Верховної Ради, вплинули й інші мотиви. Один із них, скажімо, реноме політичного перебіжчика, яке закріпилося за Андрієм Деркачем. Кинув одних політичних партнерів, ще одних... значить — легко може кинути й інших.
У дипломатії це називається «непередбачувана країна», у простонародді — «людина легкої поведінки». Часта зміна політичних принципів є, власне, безпринципністю.
Андрій Леонідович Деркач змінював політичну орієнтацію за останні чотири роки тричі. Таке «прискорення» спричиняв розвиток подій. Адже флюгеру однаково, який саме вітер дме; головне — щоб можна було вигідно «крутитися».
Останній демарш йому не можуть пробачити соціалісти: адже пан Деркач пройшов до парламенту в 2006 році під знаменами СПУ, а потім перебіг до «біло-синіх». Є інформація, що сам Олександр Мороз дуже клопотався і таки домігся для нього посади голови НАЕК «Енергоатом». Можна припустити, що такого пошуковувача було нелегко протегувати хоча б з тих міркувань, що Андрій Леонідович не має фахових знань та освіти у царині атомної енергетики. Так, у 2002 році він рахувався заступником голови Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, проте одна справа — бути заступником у нагляді, інша — керувати такою велетенською стартегічною галуззю. Можна також припустити, що очільник СПУ розраховував на те, що вдячність за посаду голови «Енергоатому» буде тривалішою і не обірветься ще одним ударом у спину — переходом Андрія Деркача у списки «регіоналів».
Утім слід знати, в яке місце флюгера дути. Адже це була не перша зрада.
Усі українці, котрі хоч трохи цікавилися політикою (а такими були на зламі 2003—2004 років переважна більшість наших співвітчизників), пам'ятають, як несподівано в моноліті контрольованого тодішньою владою телебачення та радіо виник прорив: ТРК «Ера», що виходить на Першому національному каналі, почала ігнорувати «темники» і стала давати інтерв'ю з Віктором Ющенком і висвітлювати опозиційні мітинги. Радіо «Ера-FM» слухали всі, хто прагнув почути чесне слово. Коротше кажучи, медіа-холдинг Деркача, включаючи газету «Киевский телеграф» та сайт «Версії», перейшов на бік «помаранчевих». Поінформовані люди, які знали, що холдинг належить Деркачу, були здивовані: як так, вірний «кучміст» і раптом «переорієнтувався»? Бізнес-ризик, образа на тодішніх партнерів, влучне відчуття подальшого розвитку подій? Невідомо, що саме стало рушієм. Але він зрадив свого колишнього покровителя і патрона.
Тут варто освіжити пам'ять, нагадавши, що тривалий час, до осені-2004, Андрій Деркач вважався вірним Леонідові Кучмі. Його батька добре знав Кучма, адже Леонід Деркач служив у Дніпропетровську в епоху директорства того на «Південмаші». Два Леоніди приятелювали, й наслідком цих дружніх стосунків стали хрестини малого Андрійка, на яких майбутній Президент України виступив у ролі хрещеного батька. Кажуть, подальшою політичною кар'єрою Андрій зобов'язаний не короткій службі в СБУ, де його батько спершу мав зв'язки, а потім став головою Служби, а саме Леонідові Даниловичу. В СБУ Андрiй зірок із неба не хапав, а на погони вхопив лиш дві й був звільнений «без шуму й пилу» при зручній нагоді. Кучма поміг похреснику. Чому? Утаємничені вважають: тому що Кучма значно патріархальніший за Брежнєва, в його натурі — допомогти синові товариша. Навіть якщо той виявився в принципі нездарою. Леонід Данилович міркував по-сімейному, трохи в стилі Сент-Екзюпері: ти завжди відповідальний за тих, кого приручив.
Відтак Деркач-молодший потрапив до виборчого штабу на президентських виборах Кучми-2. Роль його була не вельми помітною. По-перше, доля виборів тоді вирішувалася не виборами, а ситуацією, по-друге, він отримав головне — «доступ до тіла». До першого «тіла» в державі. Потому він став радником Президента і почав будувати бізнес завдяки місткам, отриманим великою мірою на Банковій. Відтоді експерти і датують початок медіа-холдинга Деркача.
Але час линув — і Андрій Деркач почав шукати альтернативи. Одним з «яєць», покладених в «iнший кошик», стала Трудова партія України, яка створювалася як альтернатива провладній НДП, що зазнала провалу. Однак, як не дивно, невдовзі обидва Деркачі, батько та син, проголосували проти конституційної реформи, яку Кучма продавлював у Верховній Раді руками Віктора Медведчука.
Найрішучіший «кидок» Кучми стався в 2004 році, коли медіа Деркача, які «мочили» демократичні сили, перетворилися на єдиний, окрім «5-го каналу», телерупор «помаранчевих» у країні. Ми не станемо зараз говорити про історичність моменту. Ми тільки зауважимо факт зради. На благо?
Віднедавна Андрій Деркач — 96-й у списку Партії регіонів. Це цілком прохідне місце. І «збіг обставин» — віднедавна на згаданих теле- та радіоточках, належних панові Деркачу, відбулися зміни менеджерів. Редакційна політика «Ери-FМ» та ТРК «Ера» дала відчутний для глядача крен у «синьо-біле» поле. Втім, після того, як ЗМІ в Україні і справді стали вільнішими, Андрiєвi медіа-арсенали втратили популярність зразка 2004 року і вже не є таким потужним ресурсом для передвиборчого впливу на громадськість. Окрім того, журналісти цих видань не вельми раді можливості бути політично заангажованими в цілковито протилежний їхнім політичним уподобанням проект. Так що навряд чи Партія регіонів отримає «свіжий струмінь» здравиць на час електорального забігу. А от «кадра», який чекає сприятливішого вітру, у своїх списках отримала...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
