Куля — дура, особливо якщо вона з Уралу

      Зайву роботу довелося виконувати оперативникам Управління СБУ в Луганській області. Хоча — як подивитися...

      Наші підрозділи спеціального призначення укомплектовані сьогодні дуже непогано. Причому не лише стрілецькою зброєю та боєприпасами, а й засобами так званого балістичного захисту. Тобто бронежилетами та спеціальними шоломами. Останні в Україні — на рівні світових стандартів, якщо не вище — випускає науково-виробниче підприємство «Темп-3000» в Ірпені Київської області. Шоломи ці виготовлені не з броневої сталі, а з полімерного матеріалу — кевлару. Застосування новітніх технологій дозволило зробити шоломи не лише легшими за сталеві, а й більш міцними. Тому чималу партію кевларових шоломів закупило й Міністерство оборони України. А якщо вірити деяким ЗМІ, ірпінську продукцію високо оцінили американські колеги наших військових — тепер їхні шляхи часто перетинаються в різноманітних «гарячих точках» земної кулі.

      До чого тут Луганськ? Справа в тому, що в Україні єдине місце, де випускають патрони для стрілецької зброї, — це Луганський верстатобудівний завод, колишній Його Імператорської Величності казенний патронний завод (старі люди й сьогодні ще зрідка називають його «патронним», хоча для більшості він зараз — «завод Леніна»: пережиток доби розвиненого соціалізму). Логічно, що на випробуваннях кевларових касок по них палили з автоматів і ще Бог знає з чого, але переважно набоями виробництва Луганського верстатобудівного. До загального задоволення, жодна куля шолом не взяла, про що й було складено відповідні акти та висновки. Аж ось...

      У повідомленні прес-служби управління УСБУ говориться, що вже після офіційного тестування під час нелабораторних випробувань кевларова каска таки була пробита. Тільки при цій стрільбі чомусь скористалися не сучасними луганськими патронами, а старими, ще радянської доби, виготовленими заводом на далекому російському Уралі, в містечку Юрюзань. Що означають оті самі «нелабораторні випробування» — сказати важко, однак у компетентних осіб, до яких дійшли не зовсім приємні відомості, реакція була цілком прогнозованою. Вони доручили луганському УСБУ перевірити стан справ на верстатобудівному: а раптом там не дотримуються технології (яка, слід зазначити, практично не змінилася з тих часів, коли питання оборони стояли в СРСР на чільному місці).

      Ситуація ускладнювалася тим, що Юрюзаньський завод з розпадом «великого й могутнього» припинив існування, і практично на теренах СНД не залишилося вироблених там боєприпасів. Отже, порівнювати не було з чим. Документація на той, єдиний, що понівечив український шолом, теж відсутня. Тому лишалося єдине: провести весь комплекс належних випробувань усіх партій патронів луганських, випущених за останній десяток років. Процес не з простих. І не з дешевих: скільки може коштувати доставити «зразки» з кожної військової частини в усіх кутках України, куди постачалися боєприпаси, знайти, встановити та налагодити спеціальне обладнання, а потім по кожному пострілу робити відповідні вимірювання і писати звіти. Словом, на самих відрядженнях можна розоритися...

      Крапку в цій історії поставила високоповажна міжвідомча комісія, яка приїхала на завод наприкінці листопада. Після тривалої і продуктивної роботи фахівці з Міноборони та інших зацікавлених відомств дійшли висновку, що жодних зауважень до якості патронів і до заводської технології в них немає. Єдиний в Україні виробник набоїв ще раз підтвердив свою високу репутацію. Що ж до юрюзанського боєприпасу, то було висловлено думку, що він мав спеціальні балістичні параметри і відносився до категорії набоїв із підвищеною пробивною здатністю. До речі, є такі і в асортименті Луганського верстатобудівного, однак вони чомусь на випробуванні шоломів не застосовувалися.

      А виробник шоломів не став чекати чергових «позалабораторних» випробувань і зміцнив свою продукцію додаванням ще трьох шарів спеціального захисного покриття. Тепер уже його точно жодна куля не візьме.