Любов театральна

                Актрисі Валерії Заклунній, напевне, заздрить чимало колег. Десятки картин, близько півсотні вистав, імениті партнери, престижні нагороди, відзнаки, оберемки квітів у супроводі вигуків «Браво!» — мабуть, саме про таку творчу долю мріють випускники театральних інститутів, притискаючи до грудей щойно отримані дипломи. Але в біографії Валерії Гаврилівни є рядок, якому її молоді колеги, котрi про театр як «тераріум однодумців» у кращому разі лише чули, точно не нададуть особливого значення. Заклунна понад 40 років пропрацювала і продовжує працювати в одній трупі — трупі Національного театру імені Лесі Українки. Шкода, що за таку відданість сцені, на якій починала, ніяких відзнак поки що не придумали...

                Утім помиляється той, хто думає, що статус «примадонни», якою була і залишається Валерія Заклунна, автоматично забезпечує безхмарне життя та особливі умови в театрі. Колеги й шанувальники сьогоднішньої ювілярки пам'ятають 1982 рік, коли голова профкому театру Валерія Заклунна на черговому профспілковому з'їзді розкритикувала тодішнього міністра культури, який підтакував численній армії чиновників, що для лише їм зрозумілих потреб почали вже облаштовувати під свої кабінети гримерки артистів. На критику влада — а виступ Заклунної слухав і член політбюро Володимир Щербицький — відреагувала у своєму тодішньому стилі. Заклунній затримували присвоєння звання народної артистки, за вісім років їй дали лише дві нові ролі, а всі запрошення на зйомки так і не потрапляли до адресата. Тоді її прізвище викреслили з театральних та кінодовідників, а саму Заклунну не пустили до Болгарії...

                Але і найдовші та найчорніші смуги рано чи пізно закінчуються, поступаючись місцем значно приємнішим подіям — виставам, репетиціям, кінозйомкам. Щоправда, з кіно останнім часом у Валерії Гаврилівни не дуже складається, вони сьогодні не дуже пасують одне одному: таке кіно і така Актриса, яка звикла до рівня Станіслава Говорухіна, Євгена Матвєєва... (Навряд чи хтось сьогодні з режисерів запропонує їй щось краще за сцену на гойдалці у фільмі «Любов земна», де партнером Заклунної був Юрій Яковлев, а за кадром звучало «Мы долгое эхо друг друга» у виконанні Анни Герман). Та є театр, що в її житті не зник навіть із появою посвідчення депутата Верховної Ради. А у театру є актриса Валерія Заклунна. Питання про те, як Російська драма відзначатиме ювілей Валерії Заклунної, я адресувала завліту театру Борису Куріцину. «На такі події театр реагує так, як того хоче ювіляр, — дещо завуальовано відповів на нього Борис Олександрович. — Але можу повідомити, що відразу після відпустки Валерія Гаврилівна приступає до репетицій кіносценарію відомого російського драматурга Юлії Дамскер «На заході сонця». Разом із нею у цій виставі гратимуть Юрій Мажуга та Надія Кондратовська. Також ми готуємо фотовиставку, присвячену творчості Валерії Гаврилівни — у нас є дуже багато матеріалів, тож експозиція обіцяє бути цікавою».

ДОСЬЄ «УМ»

                Заклунна Валерія Гаврилівна. Народилася 15 серпня 1942 року в місті Енгельс (Саратовська область, Росія). Закінчила Школу-студію МХАТ (1966). З 1966 року — актриса Київського академічного російського драматичного театру імені Лесі Українки.

                Лауреат Державної премії СРСР (1979 рік, за роль Катерини Дерюгіної в дилогії «Любовь земная» — «Судьба»). Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1975 рік, за роль Стефи Коцюмбас у стрічці «До останньої хвилини»). Зіграла в 32 художніх фільмах та більше 40 спектаклях.

                Найвідоміші фільми за участю Валерії Заклунної — «Помилка Оноре де Бальзака», «Сибірячка», «Фронт за лінією фронту», «Дума про Ковпака», «Пізня ягода», «Місце зустрічі змінити не можна», «Особливо важливе завдання», «В небі «нічні відьми»», «Женихи»...

                Вистави у театрі — «З вами небезпечно мати справу», «Історія однієї пристрасті», «Молоді роки короля Людовіка ХІ», «Жиди міста Пітера», «Камінний господар», «Діти Ванюшина» та інші.

                Народна артистка України. Нагороджена орденами «Знак Пошани» (1974), «За заслуги» ІІІ ст. (1996), 4 медалями. Має близько 100 дипломів міжнародних і вітчизняних кінофестивалів, почесних нагород і відзнак. Депутат Верховної Ради III, IV та V скликань від КПУ.