Такого, що позавчора ввечері трапилося на паркеті столичного Палацу спорту, українській баскетбольній громадськості переживати ще не доводилося. Наша чоловіча збірна не просто зазнала найбільшої домашньої поразки у своїй історії, а осоромилася на очах своїх прихильників «по повній програмі». «Мінус 25» із Бельгією — це просто провал. Нехай на трибунах їх зібралося лише трохи більше тисячі, але любителі баскетболу мали цілковите право кричати «ганьба». Адже по-справжньому чоловічого характеру й лідерських функцій не проявив ніхто з наших гравців.

Мірча Луческу ще раз довів свою далекоглядність. Дехто не зрозумів хід румунського тренера, коли він «завантажив» свою команду додатковою товариською грою із «Фенербахче» вже через день після матчу в чемпіонаті України. Користь від стамбульського вояжу стала зрозумілою напередодні повторного поєдинку з «Пюніком». Наставник «Шахтаря» вирішив у рідних стінах виставити майже той «десант», який зробив висадку на берегах Босфору. Експериментальним цей склад можна назвати лише умовно, адже Єзерському, Дуляю, Левандовському, Рацу та Гюбшману не бракує досвіду міжнародних ігор. Шанс показати свій потенціал одержали українські «другі номери» — Ткаченко, Прийомов, Фомін — та бразилець Луїс Адріано. Третім форвардом вийшов на поле Брандао, який із появою у складі гірників Лукареллі (а італійця позавчора не було навіть у заявці) почав виходити на поле зі значно більшим «блиском у очах». Не дивно, що саме бразильському нападаючому вдалося заспокоїти вболівальників на трибунах РСК «Олімпійський», зрівнявши рахунок.

З листопада 2005-го Національний олімпійський комітет України визначає найкращого спортсмена місяця. Проте, напевно, ще ніколи за цей час президент НОК України, вручаючи пам'ятну статуетку та грошову премію лауреату, не був таким розчуленим. Днями Сергій Бубка на такій церемонії сказав: «Юрій Нікітін довів свій професіоналізм, високий клас та волю до перемоги під час Олімпіади в Афінах. Потім була важка травма і тривале відновлення. Приємно, що Юра знову повернувся до кола провідних батутистів світу і сповнений сил довести свій клас на Олімпіаді-2008 в Пекіні».
Отже, лауреат НОКівського червня — батутист Юрій Нікітін. Нагадаємо, що у перший місяць літа олімпійський чемпіон Афін 28-річний спортсмен двічі святкував перемоги на етапах Кубка світу зі стрибків на батуті у Бельгії та Болгарії.
Наскільки важко, маючи за плечима найвище для спортсмена досягнення в кар'єрі, змусити себе повернутися у великий спорт, можете собі уявити. В українського гімнаста перед очима був приклад російського колеги Олександра Москаленка, який після тріумфу в Сіднеї-2000, важких травм та тимчасового «відрядження» у нафтовий бізнес знайшов у собі сили скинути десятки кілограмів зайвої ваги та в 35 років приїхав у Афіни, щоб боротися за «золото». Москаленкові Нікітін залишив «срібло», але здобув повагу його наставника Віталія Дубка, слова якого як слова конкурента мають велику вагу: «Не скажу, що перевага олімпійського чемпіона була вражаючою, але Нікітін, без сумніву, був найкращим. Юрій після серії успіхів набув упевненості у собі, і перемогти його тепер значно важче. В українця практично немає слабких місць. Висота польоту, чистота рухів, складність — усе на рівні. За рівності iз суперником судді завжди віддадуть перевагу саме йому. Українського лідера можна перемогти, маючи лише унікальну перевагу».
Висота польоту... Це не просто слова для виду спорту, де під час вільного падіння після карколомного кульбіту найчастіше доводиться думати про «унікальну перевагу в складності». Як це було три роки тому? Зі спогадів про Афіни й почалася розмова кореспондента «УМ» зі спортсменом із Миколаєва, який здивував багатьох суперників своїм поверненням та бажанням у 30 років виступити на Олімпіаді в Китаї. До речі, ви будете сміятися, але 38-річний росіянин Москаленко теж збирається у Пекін!