Сім міхів гречаної вовни. Хто більше?

      Отже, всі основні політичні гравці — ПР, «НУНС», БЮТ, КПУ і навіть незгодна з виборами СПУ — на старті виборчої кампанії вже провели свої з'їзди. Зрозуміло, що кампанія — дострокова й скорочена, і коштів на її проведення виділяється трохи менше, ніж у 2006-му. З іншого боку, це означає, що треба було б брати не кількістю, а якістю. Якщо парламент-2006 себе не виправдав, значить, людям потрібно запропонувати кращий продукт. У цьому сенсі — що ми побачили і почули на партійних з'їздах?

      На жаль, доводиться констатувати, що партії й блоки вирішили взяти публіку не так новими і якісними ідеями, як спецефектами і тому подібною блискучою мішурою. Наче дивишся голлівудський сіквел — бюджет чималий, продюсери стараються, феєрверки шпарять, але — не проймає. Біжутерія замість коштовностей.

      «Із виборцем треба говорити чесно, а не як із дитиною, — хто більше цукерок наобіцяє». Такі слова сказав позавчора на з'їзді «Нашої України — Народної самооборони» один із лідерів «помаранчевого» списку Анатолій Гриценко. Правильні слова, їх би у вуха всім керівникам виборчих кампаній, і не лише у вуха, а й далі, щоб пробило кору головного мозку й дійшло за призначенням.

      Бо що ж виходить? Один блок обіцяє на народження другої дитини 15 тисяч гривень, інша партія — 25 тисяч. Та сама партія вустами свого «соціального» міністра озвучує ініціативу про середню зарплату у 800 євро. Зауважмо, ця політична сила (а йдеться про «Регіони») «поховала» збiльшення соцiальних виплат у держбюджетi-2007 на початку цього року і, доки не почалася виборча метушня, пальцем не поворухнула, щоб покращити ситуацію з виплатами бодай на первістка, не кажучи вже про «спонсорську підтримку» другого малюка. І саме вибори спонукали Януковича повторювати піар-хід сусідського Путіна, який у себе в країні придумав стимул для демографічного зростання майже на рік раніше.

      Але справа в іншому. Ця виборча кампанія — найкоротша в нашій політичній історії — точно стане рекордною за обсягами гримучої суміші з локшини і гречаної вовни, виваленої на голови виборців. І саме ця кампанія ризикує остаточно відбити у простих людей віру в обіцянки політиків. Бо чим менше в партій реальних програмних знахідок — тим більше астрономічних обіцянок — тим менший відсоток виконання цих так званих «ініціатив».

      Розбиратися можна за десятками позицій, але давайте проконтролюємо по мiнiмуму бодай «своїх». Скажімо, наприкінці січня 2008 року, коли закінчиться сесія новообраного парламенту, перевіримо реалізацію принаймні двох перших пунктів із програми, яку озвучив для «Нашої України — Народної самооборони» Президент Ющенко: скасування депутатської недоторканності і відмова від пільг для народних депутатів та інших можновладців. Щороку платники податків витрачають на депутатські пільги майже 400 млн. грн., зауважує Ющенко, згадуючи при цьому безплатні квартири, транспорт, санаторії тощо. Із цим, мовляв, потрібно боротися.

      Звісно, ми не віримо, що наступне скликання стане першим, у якому депутати відмовляться від отримання помешкань у Києві, перельотах на літаках за казенний рахунок, відпочинку в «Ореанді» за кошти ВР. Хоча це було б логічно: якщо оплачувати кредит на квартиру, квиток на транспорт, відпочинок у пансіонаті повинен зі своєї кишені кожен простий менеджер або листоноша, то чому цього не має робити нардеп, який отримує щомісяця як мінімум 16—17 тисяч гривень?

      Ми не віримо в обіцяні золоті гори, але більшість із нас буде за когось голосувати. Тож давайте за фактом невиконання принаймні цих «цяцянок» залишимо за собою моральне право... Але яке? Як можна на них вплинути, якщо вони вже ОБРАНІ? Назвати брехунами? Та й так називаємо. Не подати руки? Та вони чхали на наші руки... Глухий кут...