Поліграф: що нам іще бреше ШІ?
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
І наше культурне життя продовжує еволюцію. Еквівалентом нудних радянських літературних читань, що лише присипали натхнення, марнували час — стала вибухова i емоційна слем-культура, що є розкутим, а інколи розпусним перформенсом.
Слем важко назвати грою або дискусією, швидше, це пожвавлене, криками публіки, змагання, між людьми з власними творчими наробками, що мають неабияке почуття гумору, сили на словесну перемогу і гарний настрій. Взагалі-то — це щось середнє між нашим КВК і американськими реп-party, таке собі «half на половинку». Все це дійство проходить не під щасливим потронатом, навпаки ж, анархічна агресія за першість у висловленні соціальних тем притаманна нашому народові і характеризує український слем.
Правила ненажерливого слему
* Учасники слем-турніру мають лише три хвилини, щоб висловити всі свої претензії до життя, бажано в саркастичній манері, бо масштабна мета цієї події — повеселитися.
* Виступ кожного гравця має бути неординарним, повним куражу та амбітності (в міру).
* Суть виступу — продемонструвати не лише ораторське мистецтво, а й вміння рухатись, обігрувати та наповнювати слова рухами.
* Тема вільна, але має обов'язково бути актуальною, цікавою, а подача — легкою й невимушеною.
* Кількість учасників становить приблизно 10—20 чоловік, при цьому всі охочі мають можливість взяти участь.
* Глядачів має бути якомога більше, власне, серед них і обирають незалежних членів журі, котрі отримують картки з оцінками по п'ятибальнiй системi. Але слем — незвичайна гра, і навіть незалежне журі тут можна купити. Справа в тому, що після оцінок перших арбітрів вся судейська колегія змінюється, і не один раз!
Як бачите, чітких правил слем не має, отже учасники мають можливість і поваляти дурня, і зробити underground у словесно-візуальній формі. Єдина серйозна вимога — будь-яка промова має бути винятково особистою.
У далекому 1984 році поет Марк Сміт вигадав правила і ввів термін «slam». І вже в 1990 році відбувся перший слем-турнір, після якого слем начитується речитативом, стає типовим для чорношкірих американців. Але з 2005 року ця культура набуває сьогоднішнього вигляду: начитка реперів спустошується і натомість приходить сучасний драйвовий всеохоплюючий слем. В Україні найчастіше слем проходить у Львові та Харкові.
Теоретично слему легко прижитися в Україні, а от на практиці щось не вдається. Та що не кажи, всі українці — слемери у душі, тож треба просто це діло розвивати: влаштовувати вечірки у тісних колах друзів з приводу слему, а потім потихеньку створимо цю аудіо- візуальну культуру.
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Уже 20 серпня вся країна заспіває легендарну пісню «Червона рута» разом з найпопулярнішими українськими акторами: Станіславом Бокланом, Олександром Рудинським, Катериною Кузнецовою, Романом Луцьким, В?ячеславом Довженком, Юрієм Горбуновим, Лілією Ребрик. >>
З Богданом Бринським, живописцем із Івана-Франківська, ми знайомі вже чимало часу і щоразу після зустрічі з ним, після його захоплюючих розповідей про себе, про свій родовід, про людей, з якими він знався за свої роки, я казала собі: >>
У день 975-річчя Києво-Печерської лаври Президент України Володимир Зеленський підписав указ про захист національних святинь України. >>
Ця ініціатива обіцяє стати однією з найбільш важливих подій у духовному й суспільному житті не лише Придніпров’я, а й усієї України. >>
У той час, коли мільйони українців розкидані по різних континентах, особливе значення займає українська пісня — як символ пам’яті, єдності та любові до Батьківщини. >>