Пишайтеся, шляхтичі! Українські

      Українські геральдичні дослідження, як відомо, на наших теренах століттями не здійснювалися, діячів нашої історії охоче привласнювали інші нації. Зокрема, першого кавомана Європи, героя оборони Відня Юрка Кульчицького з Кульчиць поблизу Самбора зарахували до сербів, а гетьмана Петра Сагайдачного з тих же Кульчиць — до поляків. Дослідники часто ототожнюють руську шляхту з польською. Та й самі шляхтичі інколи замовчували своє походження чи починали вважати себе поляками.

Станіслав, шляхтич з роду

Мрозовицьких, —

о, як багато ти в житті

не встигнеш!

Ти, коментатор авторів античних,

невдовзі вже під Збаражем

загинеш.

Чоло шляхетне. Крові

борозенка.

А на героя ж і не вчивсь неначе...

За тобою, Морозенку,

вся Вкраїна плаче!

      Ось так, у кількох поетичних рядках Оксана Пахльовська спростовує казку про те, що війна 1648—54 років була війною українських селян із польською шляхтою. Нам втовкмачували «істину» про постійне протистояння козака-голоти та поляка-шляхтича, забуваючи зазначити шляхетське походження Хмельницького і Виговського, Богуна і Мазепи.

      Чи знаємо ми про Антона Ангеловича — вихователя і радника австрійського імператора Йосифа ІІ, відновлювача і митрополита Галицької митрополії? Або коронного підскарбія Речі Посполитої Миколу Даниловича, який на початку XVII століття карбував власну монету? Навряд чи пересічному читачеві відомо, що коріння митрополита Андрея Шептицького, як і згадуваних перед цим осіб, слід шукати серед шляхетських родин давньоруського походження, які послуговувалися гербом Драг-Сас.

      Історія Драг-Сасів (найчисельнішої геральдичної родини України-Русі та одного з наймогутніших родів середньовічної Угорщини) почалася, коли у X-XI століттях землі західних слов'ян потрапили під владу німецьких феодалів, і місцеве населення, рятуючись від онімечення, шукало кращої долі на сході. Частина таких переселенців досягла Угорщини і за дозволом короля оселилася на Мараморощині (нинішнє Закарпаття). За свідченнями історичних джерел, до Галичини цей слов'янський рід запросив Данило Галицький. З-за Карпат до його війська приєднався загін лицарів під командою жупана Гуйда з Мараморошу. Хоругва новоприбулого загону містила родовий знак жупана — стрілу в польоті, покладену на синє поле щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках. Відбувши успішні воєнні кампанії проти мазурів і ятвягів, Гуйд здобув особливу прихильність Данила, отримав у нагороду земельний грант та одружився з його небогою. Цим самим він заклав перший осередок шляхтичів герба Драг-Сас у Галичині. Упродовж наступних десятиліть формувалися родини Даниловичів, Дрогомирецьких, Татомирів і Княгиницьких, кожна з яких послуговувалася родовим знаком стріли.

      Угорський рід Драг-Сасів у XIV столітті цілковито вигас у боротьбі з турками. Інакше велося Драг-Сасам на північних схилах Карпат. Починаючи з 1359 року королівський уряд усе частіше запрошував їх до свого війська і оселяв уздовж системи прикордонних укріплень і торгових шляхів у Карпатах. Численні родини герба виводять свої роди від спільного предка, зазначеного в документах найчастіше як «волох» чи «венгрин». Так, граф Стефан Сас, що, як і інші Драг-Саси, прибув на Русь з угорського Семигороддя, яке в тодішній Україні називали Волощиною, іменує себе Стефан Волошин або Стефан Венгрин. Отримавши від короля Казимира великі маєтності в Сяноцькій землі, він осів у Риботичах і прийняв відсільне ім'я Риботицький; а вже наступні покоління роду записувалися з відсільними іменами поділеного маєтку — Берестянські, Губицькі, Бісківські, Волосецькі та, власне, Риботицькі. Таку ж тенденцію бачимо і на Турківщині, де граф Ванчалух Волох в 1431 році отримав землі навколо Турки. За короткий час, окрім головної родини, — Турчанських з'являються численні молодші гілки Яворських, Ільницьких, Комарницьких, Турянських. Як видно з печатей на документі Збору руської шляхти в Галичі в 1427 році, Драг-Саси і надалі продовжували користуватися родовим знаком стріли. На той час вони вже стали в Червоній Русі могутнім гніздом, тож виставили щонайменше чверть делегатів з-поміж півтисячі шляхтичів на цьому Зборі.

      Найвидатнішою драг-сасівською родиною на той час були нащадки Гуйда — Даниловичі. Ще й досі їхню оздоблену півмісяцем та зірками стрілу можна побачити при в'їзді до Олеського замку та на гербі містечка Сасів, що на Львівщині. Вцілілі печаті свідчать, що на початку XV століття гербом Драг-Сас користувалися родини Балицьких, Гошівських, Дідушицьких, Делятинських, Луцьких, Новоселецьких, Підгородецьких, Чайківських та низки інших родів. Поряд з тим, з часу Городельської унії (1413) починається поступовий відхід окремих родин від оригінального герба. Так, родина Шептицьких, що користувалася гербом Драг-Сас, отримує адопцію до герба Доленга, а Петро Сагайдачний печатається гербом Побуг, хоча й виводить свій рід з Конашевичів — гілки Сасів-Попелів. Окремі роди переписалися до гербів Речі Посполитої. Протягом XVI століття до перелічених вище родин додаються Бачинські, Білинські, Боярські, Винницькі, Гординські, Жураківські, Кобилянські, Кропивницькі, Крушельницькі, Саси, Тарнавські, Терлецькі, Ясинські та багато інших. 

      Сучасний варіант герба формувався довгий час. На сьогоднішній день нам відомо близько 600 родин герба Драг-Сас, які користувалися і користуються більш ніж 120 його відмінами. Якщо українські князівські роди згасли або полонізувалися ще в XVII столітті, то дрібна шляхта продовжувала служити своїй Батьківщині якщо не мечем, то пером. Порівняння переліку драг-сасівських родин Коломийщини з переліком відомих релігійних, громадсько-політичних і просвітницьких діячів кінця XVIII — середини XX століть загалом збігаються. Тому, якщо ви народилися в шляхетській родині, — пишайтеся цим, адже за вами стоять покоління, що уособлюють тисячолітню безперервну і відчайдушну боротьбу за свободу і честь Батьківщини.

      Велику добірку матеріалів з історії роду Драг-Сасів, а також повні списки родин цього роду допитливий читач знайде на сайті: http://www.ooyava.com/sas/

Славко КОМАРНИЦЬКИЙ (Нью-Джерсі, США),

Андрій КОБИЛЯНСЬКИЙ.