Ровесник сторічної авіації

      У Запоріжжі пройшла низка заходів з нагоди 100-річчя авіації. Для ВАТ «Мотор Січ» минулий рік знаменний ще й тим, що за рішенням міжнародної асоціації «Спілка авіаційного моторобудування», він був проголошений як «Рік Івченка». Сам Бог велів прийняти таку ухвалу: Олександр Івченко, майбутній засновник запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес», доктор технічних наук і лауреат багатьох звань і премій, також народився у 1903 році. Унікальне КБ він створив у повоєнному 1945-му, врятував у 60-х роках, коли недолуга політика імперського уряду спричинила агонію авіабудівної промисловості «союзу рівних»...

      — І потім бували парадокси, — згадує нинішній генеральний конструктор «Прогресу» Федір Муравченко. — У 1989-му Мінавіапром СРСР розіграв з нами «першоквітневий жарт» — розірвав  усі угоди. Одна з причин — мій «дурний» язик (завжди кажу те, що думаю!). Москві це не подобалося. Закортіло перетворити КБ у структурний підрозділ заводу — я відмовився. Мав таке право, позаяк генерального конструктора «Прогресу» призначало не Міністерство, а особисто Генсек і Голова Ради Міністрів. Москва позбавила нас будь-якої підтримки...

      Запорізьке МКБ «Прогрес» вистояло. Ризикнули взяти кредит, спокусилися замовленням іноземних компаній, у тому числі на ремонт двигунів. «Прогрес» першим з-поміж підприємств Союзу одержав на свій рахунок долари США, в партнерах дефіциту не було. Бо ж славу «Прогресу» на міжнародних ринках його колектив здобув під патронуванням саме Олександра Івченка. «Олександр Георгійович є одним із семи (тільки семи!) почесних авіабудівників, — зауважив президент асоціації «Спілка авіаційного моторобудування» Віктор Чуйко. — До плеяди видатних конструкторів він увійшов услід за Микуліним, Швецовим, Климовим, котрі стали знаменитими ще у 30-х роках».

      Повагу до славного земляка запоріжці засвідчили у відлитому з бронзи пам'ятникові (автор — місцевий скульптор Олексій Башкатов). «Батько ніколи не був символом, — сказала молодша донька Івченка Наталя. — Тому цей пам'ятник ми, близькі йому люди, сприймаємо як символ підприємства. Воно вистояло і стало кращою пам'яттю батькові».

      На урочистості прилетіли й інші дві доньки Олександра Івченка — Люсьєна і Любов. Охоче атакували журналісти і Катерину Сафонову, котра у 60-х роках працювала секретаркою генерального конструктора. Пані Катерина згадує, що Івченко був унікально доступною людиною. Його домашнє помешкання було відкрите не тільки для начальників цехів, а й робітників. Попри завантаженість, помічав усе. Захворів водій — Івченко розпорядився, аби секретарка підготувала лист-клопотання босам від торгівлі («Людині потрібен холодильник, ліки ніде зберігати»). І навпаки: побачить морозної днини на території «Прогресу» когось iз підлеглих без шапки — поманить до себе пальцем: «Ще раз побачу — лікарняний не оплачу, якщо захворієш!..»

      Таким пам'ятають запоріжани геніального конструктора: комунікабельним, справедливим і, ясна річ, унікальним творцем двигунів. А «прогресівці» у поті чола продовжують діло Івченка: готують до випробовувального польоту учбово-бойовий літак Як-130 iз двигунами АІ-222-25, складають Д-27 для Ан-70, якого днями відправлять до Києва, відновлюють АІ-25 для літака Як-40 — таке замовлення надійшло із Польщі...