Іван Ступак на прес-конференції офіційно озвучив те, чого спершу не визнавав. (Фото Миколи М'ЯКШИКОВА.)
Ця тема ще довго не залишатиме у спокої дніпропетровців. Бо справді важко збагнути, як подібне могло статися? Отож і всі перипетії нечуваних жахів, схоже, обговорюватимуться ще бозна-скільки часу, обростаючи новими деталями, чутками і домислами.
Свіжа інформація про «подвиги» 19-річних дніпропетровських душогубів з'являється буквально кожного дня. Чого варта була, приміром, розповсюджена в електронних ЗМІ звістка про те, що одного підозрюваного, Олександра Ганжу, можуть відпустити, оскільки його причетність до серійних убивств опинилася під знаком питання. Того ж дня по інтернету пролунав заклик до дніпропетровців з'явитися в центр міста для того, щоб висловити свій протест. Однак значно більше прибуло журналістів, співробітників міліції та інших силових структур, які небагаточисленну публіку намагалися заспокоїти.
Щодо осіб підозрюваних — всюдисущі журналісти, здається, вже «висмоктали» все. І їхніх біографій у Дніпропетровську, складається враження, не знає хіба що лінивий. Проте навіть на такому тлі інформація про душогубів у логічний ряд виструнчується з великими потугами. Насамперед щодо їхніх батьків. Особливо ж Ігоря Супрунюка. Він став навчатися разом із Віктором Саєнком та вищезгадуваним Олександром Ганжею з третього класу середньої школи № 96. Вчителі одностайно відзначають його складну вдачу. Насамперед кажуть про закомплексованість хлопця. Не дуже здібний до навчання, він і уроки прогулював частенько, і з учителями сперечався з найменшого приводу, і з величезними потугами знаходив спільну мову з ровесниками. З іншого ж боку, мав неабиякий вплив на друзів. Так сталося і з Віктором Саєнком та Олександром Ганжею. До того, як у їхньому класі з'явився Супрунюк, хлопці добре навчалися і в поганих вчинках помічені не були. Після знайомства з Ігорем вони стали зовсім іншими. У п'ятому класі, зокрема, розважалися тим, що кидали каміння у вікна поїздів.
А потім Ігор став убивати котів та собак — перевіряв, чи вистачить у нього для цього душевних сил. Вистачило, як потім з'ясується, на значно більше... Як засвідчують Ігореві знайомі, він немов би зв'язався по інтернету з господарем одного іноземного сайту, і той замовив йому відео з подробицями справжніх убивств. «Ми розбагатіємо, коли вб'ємо сорок чоловік», — жахливими намірами хлопець навіть ділився зі своєю дівчиною.
Щодо Ігоревих батьків чутки дотепер залишаються оповитими таємницею. Спершу прозвучала інформація про те, що він є єдиним сином авіатора та працівниці Ленінського райвиконкому. Ще раніше заговорили про «сина прокурора». Але жодного офіційного підтвердження цього мені знайти не вдалося. Хіба що не викликає сумнівів одне — Ігореві батьки були небідними. Не випадково ж їхнє чадо у свої дев'ятнадцять уже роз'їжджало на «ДЕУ», частенько використовуючи машину як таксі, хоча й без належної ліцензії.
Директор середньої школи № 96 Наталя Моргуль пригадала, як у 8-му класі Ігор жорстоко побив дитину. І педагогічний колектив тоді вирішив прохати батьків перевести його до іншої школи. Головною ж причиною всього, що сталося, вважає сліпу материнську любов. Адже мама на будь-який синів вчинок знаходила виправдання і всіляко свою дитину вигороджувала.
Саме «шашечки» таксі й збивали деяких потерпілих з пантелику — хто б міг подумати, що за кермом сидить убивця. Зокрема, й 23-річний співробітник Державної служби охорони з селища Василівка Запорізької області. На свою біду, пізнього вечора 24 червня він зупинив таксі для того, щоб доїхати до бази відпочинку у Кирилівці, де відпочивала його дівчина. Правоохоронці висловлюють упевненість щодо причетності до цього вбивства Супрунюка та іже з ним. Отож географія злочинів дніпропетровських душогубів може розширитися й за межі їхньої рідної області.
До того ж, за зізнанням мами Олександра Ганжі, вона буквально силою виштовхала свого сина на море саме до Кирилівки 14—17 червня. Мовляв, там йому буде легше пережити отриманий стрес. Хлопець після 9-го класу тієї ж СШ № 96 пішов навчатися на кухаря-кондитера, але після того, як два роки тому помер його батько, став працювати підсобником на будівництві, а згодом влаштувався експедитором на одну з фірм, яка в травні 2007 року розпалася. Мама зізнається, що син дуже через це переживав. Нічого поганого стосовно Олександра Ганжі не могли пригадати і в школі.
У Віктора Саєнка батьки працюють інженерами зв'язку на виробничому підприємстві. Він єдиний із трійці підозрюваних закінчив у 96-й школі 11 класів і вступив на заочне відділення металургійної академії, влаштувавшись охоронцем до приватної фірми. За зізнанням батьків хлопця, вони заборонили синові спілкуватися з Ігорем Супрунюком ще в 5-му класі, коли до них завітали співробітники дитячої кімнати міліції з приводу відшкодування заподіяних втрат від розбитих вікон у поїздах. Гроші мусили віддати. Коли ж з'ясували, що ініціатором цього був Ігор, неабияк обурилися.
Саєнко-старший пригадав ще один характерний епізод. Два роки тому Ігор Супрунюк побив на вулиці маленького хлопчика й відібрав у нього велосипед, який продав Вікторові за 100 гривень. Звісно, невдовзі до Саєнків навідалися співробітники міліції. Як пригадує батько, Ігорева витівка сина страшенно обурила. Проте, вочевидь, Віктор це своєму приятелеві пробачив.
У сукупності ж усі ці спогади приводять до усвідомлення того, що диму без вогню не буває. Чи не так?
Проте за великим рахунком жодна людина, яка хоча б поверхово хлопців знала, не могла уявити, що вони здатні на таке страхіття. Начальник Управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області Іван Ступак саме це вважає першопричиною того, що серію вбивств вони припинили так пізно. Адже підозра впала на відомі правоохоронцям елементи з кримінальним ухилом.
Однак неповоротка міліцейська машина всерйоз запрацювала тільки після шостого вбивства — розправи над 14-річним мешканцем селища Підгороднє Сашею Сідаком. Хлопчина разом із приятелем десь о 3-й годині ночі йшов на риболовлю. І коли біля них зупинилася «ДЕУ» з шашечками таксі, вони про зле, певна річ, навіть не могли подумати. Дивом втекти пощастило тільки приятелеві... На голові ж Саші негідники не залишили живого місця.
Тільки після цього до Дніпропетровська терміново відбула комісія з Міністерства внутрішніх справ України під керівництвом начальника Департаменту карного розшуку Василя Паскалого. Отож тепер багато хто намагається кинути камінця в город правоохоронців Дніпропетровщини. Мовляв, тоді, коли все місто гуло від чуток про маніяків, які вже й місцеві засоби масової інформації озвучили, вони запевняли, що нічого такого не відбувається.
Коли ж Іван Ступак разом із заступником прокурора Дніпропетровської області Юрієм Трегубовим провели прес-конференцію, на якій озвучили те, чого дніпропетровці чекали зо три тижні, представники мас-медіа винесли з неї чимало запитань. Щоправда, після цього вони на значну частину з них самостійно знайшли відповіді. Проте здивувало, що Іван Ступак надто відверто не бажав вдаватися у подробиці самого затримання підозрюваних. Та і його вислів «серійність є, а маніакальності немає», присутніх неабияк збентежив. Навіть незважаючи на те, що Іван Іванович зіслався на словник Даля.
Як би там не було, до вбивства Саші Сідака характерний почерк злодіянь — людей позбавляли життя ударами тупих предметів по голові — вималювався значно раніше. І якщо згадане злодіяння в Кирилівці спершу взяти до уваги було важко, оскільки це сталося на території іншої області, то в самому Дніпропетровську явно проглядалася безсистемність. Це можливо лише тоді, коли людей убивають просто так.
Що характерно, перші два випадки було зафіксовано вночі 25 червня поруч із місцем, де підозрювані мешкали, — на житловому масиві Комунар. Ударами по голові було вбито молодих чоловіка та жінку, які не могли бути знайомими. Якщо представник сильної статі, раніше засуджений, належав до осіб без певного місця проживання, то Катю Ільченко позбавили життя за дивовижно випадкового збігу обставин. До дівчини тієї страшної ночі завітала подруга, яку вона пішла проводжати. Коли ж поверталася, на неї напали невідомі... Вражає, що ці два вбивства були скоєні поблизу прокуратури Ленінського району.
Згодом у Новомосковську невідомі позбавили життя Євгенію Грищенко та Миколу Серчука, у якого забрали моторолер. Хоча часто-густо вони своїх жертв навіть не грабували.
До речi, душогуби до місця своїх убивств поверталися вже наступної ночі і вистежували нові об'єкти. При цьому з убитих вони знімали взуття і ставили його поруч. А конвульсії своїх жертв знімали на вмонтовані у мобільнi телефони відеокамери. Якщо це не маніакальність, то що тоді?
У це важко повірити, але протягом однієї ночі підозрювані могли скоїти і декілька вбивств. При цьому часто-густо робили це неподалік від місця свого попереднього злочину. Так, на Олену Шрам вони напали, коли та о 12-й годині у ніч на Івана Купала відпросилася з роботи додому, поскаржившись на погане самопочуття. Мешканці навколишніх будинків пригадують, що жінка страшно кричала.
Інший жіночий крик, несамовитий і дикий, люди почули близько четвертої години ранку на сусідній вулиці Богдана Хмельницького. Він належав мамі 21-річного Єгора Нічволоди. Молодий чоловік повертався додому з клубу і був убитий під вікнами свого будинку.
Більшість газет написали, що душогуби виходили на своє полювання тільки вночі. Проте з цим погодитися не можна. Адже 45-річну Наталю Мамчарук у приміському селищі Дівці вони вбили близько 17-ї години. Нещасну буквально на ходу стягнули з моторолера, на якому вона їхала, і затягнули до лісосмуги... За дивовижним збігом обставин зловмисники не помітили двох дітей, які гралися поруч. Саме вони, вкрай перелякані, помчали додому і про все повідомили батькам, а потім змалювали прикмети підозрюваних співробітникам міліції. Зловмисники ж обзавелися ще одним моторолером, який також стали використовувати для злочинних поїздок. А по Дніпропетровську почали поширюватися чутки про маніяків на моторолерах, що, судячи з усього, їх і згубило.
Однієї з ночей сторож автостоянки на житловому масиві Червоний Камінь помітив, як дві чоловічі постаті щось топлять у розташованій поруч копанці. Придивився уважніше — моторолери. Начуваний про маніяків, він відразу зателефонував до міліції. Коло довкола зловмисників звузилося... Через кілька днів уся Україна здригнеться від того, що сталося у Дніпропетровську.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
