Неонiла Кудлик — баскетболiстка, кухар i просто красуня. (Фото Володимира СТАДНIКА.)
Незважаючи на те, що слава про наших дівчат як про представниць чи не найвродливішої нації на Землі лунає на весь світ, на конкурсах «Міс світу» претендентки від України вперто не можуть посісти призових місць, не кажучи вже про першість. Однак, виявляється, українські красуні таки можуть і повинні, врешті-решт, довести всім, що жінки нашої нації найкращі. Передумови для цього вже котрий рік поспіль створюють красуні з вадами слуху. Минулого року глуха Марина Хухрій посіла призову сходинку п'єдесталу і виборола звання першої віце-міс світу. А вже в цьому році, що ми є найкращими, у Чехії довела інша дівчина з вадами слуху — Неоніла Кудлик, яка виборола титул другої віце-міс. Проте, на її переконання, це місце не відповідало реальному перебігу подій на празьких сценах, про що дiвчина і розповіла в ексклюзивному інтерв'ю «УМ».
— Неоніло, перед тим як потрапити до Чеської Республіки, ти проходила відбір в Україні. Впевненість, що поїдеш за кордон існувала з перших кроків до здобуття лідерства на вітчизняних конкурсах?
— Ні, що ви! Вже потім, у Чехії, я була переконана, що маю займати принаймні якщо не першу, то хоча б другу сходинку. А в Україні для мене це було дуже несподівано. До самого моменту оголошення результатів конкурсу я не могла повірити, що зможу перемогти, адже кожна з суперниць була варта поїздки. У той момент мою радість тепер навіть важко описати — це було щось неймовірне! Але було так приємно, адже до здобуття першості нашої держави серед глухих людей довелося пройти доволі довгий і складний шлях. Першу перемогу я здобула на конкурсі в Києві, після чого потрапила вже на всеукраїнський і виграла його.
— А хто напоумив взяти участь чи ти настільки впевнена в житті, що самостійно зважилася випробувати власні сили та ще й зуміла перемогти серед стількох претенденток?
— Відверто: просто побачила оголошення, що в такий-то день відбуватиметься конкурс із відбору красунь для поїздки на міжнародні змагання. Тоді й подумала: а чому б не спробувати і мені. Ось так усе і почалося. А далі, звісно, особливо важливою була підтримка моїх рідних. Дуже допомагала і підтримувала мама. Напередодні українського фіналу вона підбирала мені одяг, причепурювала. Особливо важливими для мене були її підказки, що і як робити, як себе поводити в тій чи іншій ситуації. На жаль, за кордон у неї не було можливості поїхати, проте її слова та поради стали для мене доброю підпорою вже безпосередньо у Чехії, коли згадувала їх напередодні фіналу.
— Напередодні поїздки, мабуть, доводилося відмовлятися від улюблених ласощів?
— Звісно, перед Чехією не дозволяла собі їсти чимало з того, чим люблю поласувати щодня. Особливо стежила, аби в раціон не потрапляла жирна їжа. Намагалася споживати малокалорійні і водночас ситні страви. Аби підтримувати гарну фігуру, займалася спортом.
— Модним нині серед дівчат фітнесом, шейпінгом?..
— Та ні! Я не велика прихильниця таких вправ. Зате не один рік займаюся баскетболом — це мій улюблений вид спорту, який, вважаю, здатен замінити будь-яку гімнастику. Свого часу таки захоплювалася декількома іншими різновидами фізкультури, проте потім зупинила свій вибір на баскетболі.
— Гаразд. Тепер, власне, трішки про сам конкурс. Наскільки мені відомо, такі змагання серед тих, хто не чує відбуваються уже не перший рік, і українки демонструють на них доволі непогані результати...
— Ви маєте рацiю. Ось уже 7 років проведенням цього заходу займається тамтешнє модельне агентство «Чех-моделс». Воно організовує конкурс на правах благодійності, залучаючи спонсорів і модельєрів, які безкоштовно надають продукцію власного виробництва учасницям. Очевидно, не обходиться без комерційних та рекламних ходів, адже шоу привертає до себе увагу спонсорів та інших шанованих представників шоу-бізнесу. Проте це добре, що хтось таки не забуває і про інвалідів. Цього разу участь взяли представниці з 19 країн. Показово, що з колишнього Радянського Союзу були лише дві дівчини: я і претендентка з Литви.
— Тобто це модельне агентство взяло на себе і всі витрати?
— Наскільки мені відомо, квитками для перельоту нас забезпечила одна з чеських туристичних агенцій. На пошиття костюмів мені як представниці України гроші виділяло наше Українське товариство глухих. А все решта — проживання і харчування у Чехії, а також 22 дні турне по восьми містах цієї країни — відбувалося за кошт господарів конкурсу.
— А як щодо візажистів? Тамтешні організатори забезпечили послугами професіоналів, які готували вас до виходу на сцену? На твій погляд, твій гарний вигляд під час фіналу, швидше, заслуга Всевишнього, який наділив тебе вродою, чи все-таки робота майстрів тіней і помад?
— Я б не ставила так питання. Наприклад, ще в Києві ми запрошували спеціалістів, які й займалися моїм зовнішнім виглядом. Окрім них, у створенні іміджу для виступу у Празі неоціненну роль відіграла моя мама, яка, здається, не гірше професіоналів порадила, як маю виглядати у фіналі за кордоном. Адже там від початку до кінця фахівці робили макіяж взагалі лише чотирьом представницям, яким пощастило витягти жереб! Решті доводилося приводити себе в порядок самостійно, що і я робила в перший день — ті, хто не став щасливчиком, перемігши в жеребкуванні, рятувалися як могли або просили допомоги в зовсім випадкових людей за сценою. Хоча, варто сказати, нічого вражаючого в тому, як накладали косметику ці професіонали, не було. Тому в моєму випадку гарний вигляд, мабуть, все-таки дарунок Господа, який наділив мене зовнішніми даними, і, звісно, трішки мої старання як дівчини (сміється).
— Розкажи власне про конкурс. Як він відбувався?
— Сама фінальна частина проходила в декілька етапів. Першим конкурсним завданням був вихід у вечірніх платтях. Другим — вихід у купальниках. Далі — танцювальний номер. А четвертим — на цей момент уже визначили перших вибраних, а частину конкурсанток відсіяли — відповіді на запитання...
— Обійшлося без неприємних сюрпризів?
— Навіть краще! Дісталося запитання, чи люблю я куховарити і яка страва найбільше смакує!
— І що, для тебе це було настільки просто?
— Звісно! Як кожна жінка, обожнюю куховарити! Немає того, що б мені не вдавалося зробити смачним. Якщо ж говорити про страву, вiд приготування якої і справді отримую задоволення, то це український борщ. Тому відповідати було чи не найпростіше. Я сказала, що люблю свою національну кухню і якщо б журі мене попросило, ще й зварила б їм борщу. Скуштувавши, хто знає, можливо, віддали б мені перше місце.
— Неоніло, а яка вона, Прага? Чимось вразила приємним, щось, може, було не до душі?
— Сказати, що конкретно не сподобалося, не можу. Все було дуже гарно, окрім, напевне, графіку конкурсу. Щодня доводилося переїжджати з одного міста у інше, і це неймовірно втомлювало. Тим паче, якщо додати щоденні репетиції і виступи, то завантаженість колосальна. Взагалі, звичайно, було дуже складно. О 6.30 ми вставали, приводили себе в порядок і йшли снідати. Після цього нам давали годину на відпочинок, а далі всі йшли на репетицію, під час якої нам пропонували вибрати шість варіантів вбрання. І о 18.00 вже розпочинався конкурс. Що ж до того, що найбільше вразило і запам'яталося, то це чеські міста.
Зокрема, столиця Прага і Оломоуц. Останнє місто дуже красиве і старовинне. Його навіть називають другою столицею Чехії, адже воно таке ж незвичайне, як і Прага, за винятком того, що тут значно спокійніше та затишніше.
— Коли ж це ти встигла все розгледіти попри такий щільний графік?
— Були ж у нас і вільні години! Хоча часу мали не так і багато, інколи ми все ж вирушали на прогулянки. Здебільшого по місцевих парках. Одного разу вийшли з дівчатами на вулицю, а погода геть погана — ішов сильний дощ. Так ми всі сховалися під якимись тентами і чекали, доки він закінчиться, — насправді було дуже весело.
— Тобто конкурсантки, незважаючи на суперництво, зуміли здружитися?
— Не зовсім, це були окремі моменти, які не стосувалися фіналу і відбувалися у позаурочний час. Познайомилася справді зі всіма, проте найбільше спілкувалася і здружилася, як не дивно, з дівчинкою із Китаю. Але сказати, що конкурсантки підтримували чи переживали одна за одну, не можу. Певна конкуренція таки існувала.
— Але Бао Цинлин з Китаю стала Міс світу. Не заздриш? Адже, як ти кажеш, вона стала тобі майже подругою...
— Я була переконана, що посяду перше або друге місце. Третє, у підсумку, — це теж для мене дуже важливо і престижно. Проте я аніскільки не ревную і поставилася до цього абсолютно спокійно і нормально. Хоча не вважаю, що Бао, яка обійшла мене за голосуванням журі, була чимось кращою. Наприклад, індивідуальний номер я готувала самостійно. Він мав національний стиль, відтак і костюм для виступу ми готували в Україні, до речі, спільними зусиллями з Українським товариством глухих та столичними будинками моди. Бао ж продемонструвала балетний номер. У ньому не було нічого особливого, і він не виглядав настільки яскраво і складно у виконанні, як мій. Адже український танець вимагав, як від глухої, значно більше зусиль і відчуття ритму, аніж балетний. Однак суддям її виступ сподобався більше. В підсумку, практично завдяки лише гіршому, на мій погляд, естрадному номеру вона і здобула перемогу.
— Тобто журі було необ'єктивне?
— Журі було несправедливе! Переможців конкурсу мали б відбирати принаймні за деякими зовнішніми параметрами фігури, проте на це майже ніхто уваги не звертав. Те саме стосується і творчого номера, про що щойно сказала. У фінальну частину потрапили німкеня, китаянка, африканка, канадка, болгарка, чешка і я. З яких міркувань завершальні оцінки фіналу стали саме такими, я не знаю. Але переконана, що виступила краще за інших. Ви тільки вдумайтеся у ці результати: ну не може китаянка апріорі бути кращою за українку!
— У цьому році я закінчила школу і вже вступила до Політехнічного інституту в Дніпропетровську. Щодо можливої участi в наступних конкурсах... Я вже зайняла досить пристойне місце, тому, гадаю, треба давати дорогу іншим дівчатам. Їм теж повинна випасти нагода гідно представити Україну на такому рівні. З мене ж вистачить і тих невеличких сувенірів, які я привезла: модельне агентство подарувало шикарне плаття, пояс iз дуже красивими каменями та набір посуду.
Тепер, маючи за спиною цей здобуток перед своєю державою на міжнародній арені, прагну досягти чогось і тут, адже за її межами я вже довела: Україна багата талантами.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
