Прощавайте, Шурочко!

      Вони йдуть по той бік горизонту з недопустимою швидкістю — старі актори, власне Актори, на яких виросли мільйони людей із 15 країн, які зараз штучно ще ніби мають одна до одної якийсь стосунок у формальних рамках СНД. Актриса Лідія Смирнова (народилася в Тобольську в 1915 році) починала в той золотий період кінематографа, коли на екрані царювали діви. Їх було не так багато, як нині «зірок», і пробитися до їхньої когорти було непросто, але як обожнювали їх — жіночних, вродливих, загадкових, чуттєвих — у країні, де «секса нет». Лідія Смирнова, хоч і не була класичною красунею, стояла в почесному ряду радянських кінодів — Любов Орлова, Марина Ладиніна, Валентина Сєрова, Віра Марецька. Не просто популярність, слава прийшла до неї після картини «Моя любов» режисера Корш-Сабліна, де Смирнова зіграла зворушливу Шурочку. «Там немає ніякої майстерності, тільки наївність, щирість і безпосередність. Ця безпосередність заміняла мені перший час професіоналізм», — без кокетства сказала якось актриса. Після цього фільму її образ стали копіювати і тиражувати, чоловіки повально закохуватися

       На роки Великої Вітчизняної припадають роботи в таких фільмах як «Хлопець із нашого міста», «Вона захищає батьківщину», «Морський батальйон», пізніше ролі в стрічках «Сестри», «Дім, в якому я живу», «Тиша», «Дядечків сон», «Сільський детектив», «Карнавал», «Рудін», «Одруження Бальзаминова». Втім сама актриса міряла своє життя не ролями, а романами, і в цьому теж була кардинально не подібна до радянських актрис, яких спочатку кодекс будівника комунізму змушував бути скромними і моральними, а потім клята капіталістична політкоректність. Правду про своє особисте життя Лідія Смирнова чесно описала в книзі мемуарів «Моя любов». До останніх днів 92-річна актриса любила високі підбори, красиві зачіски, ошатні сукні, компліменти, вона була жадібна до ролей і любові. Письменник Володимир Войнович, який довгий час дружив із Лідією Смирновою сім'ями, сказав сайту vesti.ru: «Моя дружина була набагато молодшою, Лідія Миколаївна їй якось каже: «Іро, коли я помру, нафарбуйте мені губи і вії».

      Актрисі гріх було скаржитися на кар'єру — вона була лауреатом сталінської премії, мала ордени і медалі, була депутатом Мосради, головою акторської секції СТД, часто подорожувала фестивалями, її знімали класики радянського кіно. І все ж в одному інтерв'ю Лідія Смирнова сказала: «Я все життя мріяла про хороші ролі. Але ця мрія не дуже-то здійснилася. Хороші ролі, звичайно, були. Але акторська жадібність настільки велика, що скільки б ти не зіграв, все одно здається мало. А я завжди відчувала, що можу зробити значно більше».

      Згідно iз заповітом актриси, її поховають на Введенському цвинтарі, де знайшов вiчний спочинок її другий чоловік, оператор Володимир Рапопорт.