Один популярний в українофобських колах маніпулятор, котрий чомусь уперто себе називає «знавцем історії», опублікував нещодавно в не менш популярній у тих самих колах газеті цікавий текст. У ньому він надзвичайно проникливо розпізнав у недавній залізничній аварії з фосфорними цистернами на Львівщині не більше й не менше, а грізне природне знамення, провіщення чергового політичного катаклізму.
Усе те, що нам, простим обивателям, видавалося наслідком несправної техніки, занедбаної залізничної колії і звичного постсовєтського головотяпства, постало перед досвідченим зором «знавця» як незаперечний вияв господнього промислу. І промисел цей, виявляється, ось уже третій рік на різні лади нам нагадує, що теперішній Президент узурпував свій трон незаконно. А тому, чим скоріше він поступиться своєю посадою головному спонсорові й натхненникові згаданої газети, тим краще буде для всієї країни, не кажучи вже про самого спонсора та його довколагазетну челядь.
Якщо ж Президент-узурпатор цього не зробить, то, пророкує «знавець історії», нас і далі переслідуватимуть усілякі негоди: зникатиме цукор, бензин і, звичайно, хліб; зими ставатимуть дедалі морознішими, а літа — спекотнішими (або й навпаки); літаки розбиватимуться, поїзди перекидатимуться, кораблі тонутимуть, а збірна України з футболу програватиме не лише Франції та Італії, а й Андоррі, Фарерам та Ліхтенштейну.
До сказаного «знавець» міг би додати й багато іншого: що шахти, на яких наварюють собі надприбутки його хлібодавці, і далі вибухатимуть; що вдови загиблих шахтарів і далі отримуватимуть компенсацію в кількасот разів меншу від місячної зарплати вугільних баронів чи обраних тими-таки бідолашними шахтарями депутатів; що пан Азаров і далі крутитиме податками і бюджетом, як циган сонцем; що пан Калашніков і далі лупцюватиме капосних журналістів; і що вся ця червонопуза й червонопрапорна зграя втиратиме й далі нам про любов до Росії та, звісно, «Украины», відтягуючись, як вони кажуть, за повною програмою на західних курортах і у нічних клубах, підліковуючись і омолоджуючись у західних клініках та ховаючи крадені «бабки» у західнi банки — під самим носом у ненависного їм НАТО.
«Знавець історії», звісно, не буде кусати руку, яка годує. Він розповість нам, що перед повстанням Хмельницького була неймовірно м’яка зима без снігу, а за нею нашестя сарани; що за два роки до Першої світової війни потонув «Титанік», а перед розпадом СРСР вибухнув Чорнобиль. Натомість жодних «знамень» і «знаків» він не догледить у вибухах шахт із сотнями жертв у вотчині «губернатора» Януковича; у влучних пострілах славних підлеглих не менш славного міністра Кузьмука по ізраїльському літаку, по житловому будинку у Броварах, і не менш знаменитому приземленні його ж таки підлеглих на голови сотень людей у львівському Скнилові. Бо й справді, хіба можуть такі дрібниці рівнятися з дюжиною перекинутих цистерн?
А головне, «знавець історії» знає, що в усіх цих знегодах — від «Титаніка» і Чорнобиля до цистерн і нестачі цукру, не кажучи вже про глобальне потепління, — винна одна особа: «ни за что не отвечающий Виктор Андреевич». Ну, а «за все отвечающий» Віктор Федорович, звісно, не винен ні в чому, адже й повноваження в нього, порівняно з президентськими, просто мізерні... Та й Кабмін, котрий відає цукром, цистернами і всякою іншою всячиною, добирався, либонь, не ним, а все тим же капосним Віктором Андрійовичем. Мистецтво маніпуляції в тому, зрештою, й полягає, щоб поставити все з ніг на голову й перекласти все з хворої голови на здорову.
Зізнаюсь, два тижні тому я не зміг відповісти приятелю, котрий, надивившись по телебаченню рекламних роликів із Нострадамусом, запитав простодушно: «І на яких ідіотів це розраховано?».
Тепер я знаю принаймні одного. Після виборів порахуємо решту.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
