Один популярний в українофобських колах маніпулятор, котрий чомусь уперто себе називає «знавцем історії», опублікував нещодавно в не менш популярній у тих самих колах газеті цікавий текст. У ньому він надзвичайно проникливо розпізнав у недавній залізничній аварії з фосфорними цистернами на Львівщині не більше й не менше, а грізне природне знамення, провіщення чергового політичного катаклізму.
Усе те, що нам, простим обивателям, видавалося наслідком несправної техніки, занедбаної залізничної колії і звичного постсовєтського головотяпства, постало перед досвідченим зором «знавця» як незаперечний вияв господнього промислу. І промисел цей, виявляється, ось уже третій рік на різні лади нам нагадує, що теперішній Президент узурпував свій трон незаконно. А тому, чим скоріше він поступиться своєю посадою головному спонсорові й натхненникові згаданої газети, тим краще буде для всієї країни, не кажучи вже про самого спонсора та його довколагазетну челядь.
Якщо ж Президент-узурпатор цього не зробить, то, пророкує «знавець історії», нас і далі переслідуватимуть усілякі негоди: зникатиме цукор, бензин і, звичайно, хліб; зими ставатимуть дедалі морознішими, а літа — спекотнішими (або й навпаки); літаки розбиватимуться, поїзди перекидатимуться, кораблі тонутимуть, а збірна України з футболу програватиме не лише Франції та Італії, а й Андоррі, Фарерам та Ліхтенштейну.
До сказаного «знавець» міг би додати й багато іншого: що шахти, на яких наварюють собі надприбутки його хлібодавці, і далі вибухатимуть; що вдови загиблих шахтарів і далі отримуватимуть компенсацію в кількасот разів меншу від місячної зарплати вугільних баронів чи обраних тими-таки бідолашними шахтарями депутатів; що пан Азаров і далі крутитиме податками і бюджетом, як циган сонцем; що пан Калашніков і далі лупцюватиме капосних журналістів; і що вся ця червонопуза й червонопрапорна зграя втиратиме й далі нам про любов до Росії та, звісно, «Украины», відтягуючись, як вони кажуть, за повною програмою на західних курортах і у нічних клубах, підліковуючись і омолоджуючись у західних клініках та ховаючи крадені «бабки» у західнi банки — під самим носом у ненависного їм НАТО.
«Знавець історії», звісно, не буде кусати руку, яка годує. Він розповість нам, що перед повстанням Хмельницького була неймовірно м’яка зима без снігу, а за нею нашестя сарани; що за два роки до Першої світової війни потонув «Титанік», а перед розпадом СРСР вибухнув Чорнобиль. Натомість жодних «знамень» і «знаків» він не догледить у вибухах шахт із сотнями жертв у вотчині «губернатора» Януковича; у влучних пострілах славних підлеглих не менш славного міністра Кузьмука по ізраїльському літаку, по житловому будинку у Броварах, і не менш знаменитому приземленні його ж таки підлеглих на голови сотень людей у львівському Скнилові. Бо й справді, хіба можуть такі дрібниці рівнятися з дюжиною перекинутих цистерн?
А головне, «знавець історії» знає, що в усіх цих знегодах — від «Титаніка» і Чорнобиля до цистерн і нестачі цукру, не кажучи вже про глобальне потепління, — винна одна особа: «ни за что не отвечающий Виктор Андреевич». Ну, а «за все отвечающий» Віктор Федорович, звісно, не винен ні в чому, адже й повноваження в нього, порівняно з президентськими, просто мізерні... Та й Кабмін, котрий відає цукром, цистернами і всякою іншою всячиною, добирався, либонь, не ним, а все тим же капосним Віктором Андрійовичем. Мистецтво маніпуляції в тому, зрештою, й полягає, щоб поставити все з ніг на голову й перекласти все з хворої голови на здорову.
Зізнаюсь, два тижні тому я не зміг відповісти приятелю, котрий, надивившись по телебаченню рекламних роликів із Нострадамусом, запитав простодушно: «І на яких ідіотів це розраховано?».
Тепер я знаю принаймні одного. Після виборів порахуємо решту.
Микола РЯБЧУК,
письменник,
критик і публіцист