Жінка, зарубана сокирою; чоловік, проштрикнутий ножицями; бабця, розчленована на шматки; семирічна дівчинка, згвалтована дорослим... Усі ці жахливі випадки не сприймалися б настільки моторошно, якби виконавцями злочинів були «банальні» представники кримінального світу. Але за ними — чоловік, донька, внук, вітчим... Нібито близькі люди, які стають найстрашнішими ворогами.
Світлана Захарченко, президент Сумського громадського об'єднання «Міський кризовий центр», якій довелося вивчати досвід боротьби з гендерним насильством за кордоном, наводить статистику США: за п'ять років у домашніх війнах гине стільки жінок, скільки загинуло за час війни у В'єтнамі. Чи є така статистика в Україні? На жаль, ніхто нею офіційно не займається. Але про приблизні масштаби жертв гендерних «бойових дій» можна судити хоча б із щоденних міліцейських зведень.
«Щодоби, — розповідає заступник начальника управління МВСУ в Сумській області Костянтин Безсалов, — трапляється три-чотири випадки сімейного насильства, смертельного чи на межі смерті. Бо при «звичайному» побитті — без тяжких наслідків — до міліції можуть просто не звертатися, до цього теж, на жаль, звикають».
Справді, останніми роками поле бою в рамках сім'ї стає все ширшим і жорстокішим. Причому жорстокість ця іноді просто вражаюча. Коли ж зрештою починають аналізувати, що стало причиною чергового звірячого вбивства, вона виявляється дивовижно дрібною і не вартою навіть «середньої» словесної сварки. Втім, мабуть, назвати ці вбивства звірячими — завинити перед тваринами, у світі яких будь-яке вбивство раціонально обумовлене необхідністю існування. Чим обумовлені людські жертви?
Зауважмо, що 80 відсотків сімейних злочинів коять у нетверезому стані. І якщо раніше підгулялий агресор намагався реалізуватися в якійсь забігайлівці (все ж на очах у людей, які таки могли стримати бійку чи викликати ту ж міліцію), то тепер джина запирають у пляшку. На жаль, не одного, а з домашніми, які мають потерпати від насильства сам на сам, «не виносячи сміття з хати».
Ще одна причина зростання гендерного насильства — несформованість держави, криза. Немало людей втрачають роботу чи заробіток. Значна частина таких — молодь. Де взяти грошi? Багато хто обирає кримінальний шлях, немало людей просто морально зламалося. І цей злам позначається знову-таки в першу чергу на сім'ї.
Світлана Захарченко та Костянтин Безсалов разом змальовують типовий портрет того, хто чинить насильство в сім'ї. Це переважно люди 25—45 років, безробітні, часто — раніше судимі, зловживають алкоголем. До цього інколи додається і такий чинник, як психічне захворювання. Нездорових у цьому сенсі людей значно більше, ніж заведено вважати. Проблема в тому, що лікування нині винятково добровільне. А хто, скажіть, добровільно визнає себе не зовсім нормальним? До психотерапевтів ми звертатися не звикли, та й не по кишені нам це. Якісь профілактичні заходи? Нереально. Отже, психічно хвора людина живе серед нас, поки не буде визнано, що вона — небезпечна для суспільства. А визнано це може бути тоді, коли станеться безповоротне.
Сумщина має в характеристиці гендерного насильства ще одну відмінність. Більше смертельних ударів тут завдають жінки. Буває, що жінка виступає в ролі «співпляшечника». Частіше ж, доведені до відчаю чоловіками, вони беруть до рук сковорідку, скалку, ніж — що трапиться під руку, і п'яний деспот опиняється в кращому випадку в лікарні, у гіршому — в морзі.
На те, що злочин спричинений постійним попереднім збиткуванням, не зважають. Але це ситуації не поліпшує. А жінці просто нікуди подітися. Громадський «Кризовий центр» надає лише консультаційну, просвітницьку допомогу. Зараз, зазначає Світлана Захарченко, вони не можуть навіть вирішити питання з приміщенням для своєї організації: місцева влада не знаходить можливості його надати. Є сподівання, що з січня нового року в обласному центрі з'явиться державний кризовий центр соціально-психологічної допомоги. Вже є приміщення, воно дообладнується за кошти, виділені з бюджету. «Центр матиме стаціонарне відділення, — розповідає директор Сумського обласного центру соціальних служб для молоді Іван Боршош. — Звичайно, потраплятимуть туди не всі бажаючі, а за направленням відповідних служб. Не буде там місця алкогольно чи наркотично залежним. Але зараз важливо вирішити питання з утриманням цього закладу. На рік для його роботи потрібно близько ста двадцяти тисяч гривень. Їх мають виділити чи з міського, чи з обласного бюджету».
Стаціонар розраховано на 16 чоловік. Перебувати в ньому можна буде протягом близько трьох місяців. Отож зрозуміло: загальної проблеми створюваний заклад не вирішить. Зараз подібний, до речі, є лише в Тернополі. А от у польському Кракові, розповідає Іван Боршош, близько сорока таких центрів. Україна до 2005 року планує відкрити їх поки що в обласних містах. Для тих, хто виживе на той час у великій гендерній війні.
Але добре, що перші кроки нарешті роблять. Цьому посприяло й прийняття в Україні Закону «Про попередження насильства в сім'ї», активніше діє й громадськість, проводячи такі акції, як недавно завершена цьогорічна «Шістнадцять днів проти гендерного насильства». Хоча нам, певно, потрібно оголосити принаймні десятиліття...
З останніх повідомлень центру громадських зв'язків обласної міліції. «Сімейна сварка закінчилася трагічно для 57-річної жінки з села Микитівка Ямпільського району: 42-річний співмешканець заподіяв їй важкої травми голови, через що жінка за день померла»...
Надовго запам’ятається жителям села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині, храмове свято, яке відбулося минулої неділі. Насамперед тому, що участь у духовних урочинах стародавньої Свято–Онуфріївської церкви брав третій Президент, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. >>
У рамках програми «Владу — під контроль!» голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко та голова центрального виконкому Сергій Бондарчук наприкінці минулого тижня побували на Волині. У Луцьку вони зустрічалися із підприємцями Завокзального ринку, де кілька років люди відстоювали своє право на працю в судах, бо їх хотіли позбавити права на оренду торгових місць. Лідери «НУ» мали також зустріч із громадськістю міста Горохів. На Горохівщині почалися заходи з відзначення 360–річчя Берестецької битви. У неділю Наливайченко та Бондарчук долучилися до офіційних урочистостей у селі Пляшева Рівненської області в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». >>
Радянський тоталітаризм намагався знищити українство — перервати в Україні історичний зв’язок між поколіннями, викорінити національну пам’ять, особливості нашої ментальності, культури і мови. А в чомусь ці деструктивні процеси тривають і зараз. Про це заявив голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, виступаючи у меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз». У цьому урочищі неподалік від Івано–Франківська 60 років тому проводились масові розстріли в’язнів із тюрми НКВС, загинуло понад 500 осіб. >>
Суботнього ранку в селi Пустовiйтiвка біля Свято–Троїцької церкви вправляються сонце, висвічуючи в хрестах, та козаки Роменського козацького товариства, готуючись вітати шановних гостей. Організатори свята «Калнишева рада» дещо нервуються: чи зійдуться люди? Та хвилина за хвилиною, і вже з якоїсь машини роздаровують стрічки, прапорці з символікою «Нашої України», під’їздить один, другий автобуси, вишиковуються легкові автівки. Незабаром на майдані людно й гамірно. >>
Минулої неділі на Тернопільщині зі святково–робочим візитом перебував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко. Святковим — бо, по–перше, приїхав якраз на Трійцю, а по–друге, взяв участь в оригінальних урочинах у старовинному замку. Захід був присвячений 10–літтю Державного історико–архітектурного заповідника міста Бережани — його проведенню сам Наливайченко і посприяв. >>
Шановна читацька громадо! На нашому редакцiйному календарi невдовзi кругла дата — 20–рiччя. Сподiваємося, що серед вас, друзi «України молодої», є ветерани–передплатники, хто знайомий iз нашою газетою вiд перших її випускiв; є читачi з меншим стажем; а хтось, може, придбав щойно цей номер... >>
