Останнім часом усі ми стаємо свідками руйнування ще одного великого міфу. Що, мовляв, постійне зближення рідних українських структур зі світовими колегами означає автоматичний перехід наших співвітчизників на цивілізовані принципи роботи. Нічого подібного! Яскравий приклад: українські банки розходяться серед європейських покупців, як гарячі пиріжки на районному базарі, частка іноземного капіталу в фінансовій сфері держави стрімко зростає. Але в результаті закордонний власник, входячи на наш ринок, ...успішно переймає напівчесні правила гри, які тут існували досі. І, мабуть, робить резонний висновок: якщо мої попередники так заробляли, якщо мої колеги працюють так досі, а значить, держава дозволяє, то чому ж я маю бути святішим за Папу Римського?! Що ж тоді казати про установи, які тільки мріють бути проданi за великі гроші.

І річ тут не лише в абревіатурі, що її старше і середнє покоління вперто розшифровує як «машинно-тракторна станція». UMC, на відміну від своїх колег-конкурентів, був першим на нашому ринку, а це вже привід для певної ностальгії. Тоді, тринадцять років тому, це була аналогова мережа першого покоління давно забутого нині стандарту NMT, і обслуговувала вона декілька тисяч особливо заможніх людей. UMC позиціонувався на ринку саме як національний оператор, і першу літеру читали як «український». Зрештою, першим мобільним абонентом у нашій державі став перший Президент незалежної України Леонід Кравчук.