Грошей багато, часу мало — красти будемо швидко!

      Можливостей занурити власну руку у бездонну державну кишеню існує, на жаль, чимало. Причому доволі різноманітних. Йдеться насамперед про Україну «перехідного періоду», коли урядова команда, прощаючись із кріслами-годівницями, наполегливо створює навколо себе ефект «каламутної води».

      Але, як стверджують знаючі люди, королівський, неперевершений метод вилучити із казни частину коштів — це державні закупівлі. Тут і масштаб широкий, і обсяги можна роздувати до безкiнечності. Та й, зрештою, непросто довідатися, чому солідна державна контора постійно купує великі партії товару саме у фірми N і чому при цьому скромний начальник державної контори, отримуючи скромну заробітну плату, так добре почуває себе фінансово.

Сокира — найкращий засіб від головного болю

      Ціна питання вражає. За підрахунками, щороку на закупівлю товарів, оплату робіт і послуг із державного бюджету України виділяється 150 мільярдів гривень. Із них 100 мільярдів — це гроші державних підприємств, а решта 50 — бюджетні кошти. В усьому цивілізованому світі, та й у нашій державі, ставиться вимога, що такі величезні суми треба витрачати відкрито, прозоро для суспільства через процедуру тендеру. Тобто, визначати ціну на конкурсній основі — хто запропонує дешевше і краще, той і переміг.

      Тендерну палату України, яка за своїми функціональними обов'язками мала би встановлювати «правила гри» на ринку державних закупівель, треба визнати, неодноразово критикували. Насамперед за невисоку ефективність роботи, за надто малий вплив на процес використання державних коштів.

      Громадськість неодноразово зверталася до влади з вимогою навести лад і домогтися, аби чиновники хоч трохи відчували за собою пильне око. Кабінет Міністрів відреагував досить специфічно — і вніс на розгляд Верховної Ради, яку своїм указом успішно розпустив Президент України, проект постанови «Про внесення змін до Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Головна «фішка» цього документа — права Тендерної палати суттєво урізані, підвищено поріг держзакупівель для державних і казенних підприємств, а також підприємств із часткою держави у статутному фонді понад п'ятдесят відсотків. Спрощено також процедуру торгів з обмеженою участю.

      Відповідь на питання: «До чого можуть призвести такі зміни?» дають деякі експерти — «нова, поліпшена» версія закону дозволяє списати за один день понад десять мільярдів державних гривень.

«Візьміть 5 тисяч примірників і роздайте нашим активістам»

      У ніч з 6 на 7 липня нинішнього року, нагадаємо, судовi виконавцi зупинили друк газети «Урядовий кур'єр». Ситуація скидається на дежа вю. Адже всі, мабуть, пам'ятають, як осінньої ночі 2004-го народні депутати, якi підтримували кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка, зупинили друкарські верстати, що намагалися видати у світ номер газети із повідомленням «ківаловської» Центральної виборчої комісії: «Президентом України обрано Віктора Януковича». Суд тоді заборонив оприлюднювати результати вільної математичної творчості екс-голови ЦВК, оскільки мав сумніви, що комісія порахувала правильно. Але тодішній (і нинішній. — Авт.) міністр Кабінету Міністрів пан Толстоухов блискуче виконав за редакцію її роботу та «лічно» відвіз плівки у друкарню.

      Наприкінці минулого тижня ситуація почала повторюватися: уряд переконливо просив керівництво свого друкованого органу оприлюднити текст постанови про держзакупівлі. Господарський суд держави був проти — у забезпечення позову Тендерної палати України заборонив усім офіційним виданням публікувати цей закон. До розгляду справи у суді. Дата розгляду — 6 вересня.

      Уряд, звичайно, щиро обурився: «А чим, мовляв, увесь цей час займатися будемо?! Гроші є, партія благає про допомогу, а до мільярдів не доступитися!». Як наслідок, газета не оприлюднила закон, а надрукувала його фотокопію — разом із повідомленням прес-служби Верховної Ради для засобів масової інформації. Для особливо обдарованих «Урядовий кур'єр» помістив приписку: «Не є офіційною публікацією. Друкується для ознайомлення громадськості».

      Як це не дивно, але на прості запитання: «Що саме було опубліковано в «Урядовому кур'єрі?», «Вийшов чи не вийшов у світ суботній номер?», однозначної відповіді нині не існує. Бо якщо міркувати логічно, то ознайомлення — це аж ніяк не офіційне оприлюднення, зрештою, й друкарські верстати оперативно зупинили. Втім одразу потому ми почули точку зору впливових державних осіб, які, навіть займаючи відповідальну посаду в уряді, у своїй душі залишаються вразливими мрійниками та ще не відучилися видавати бажане за дійсне.

      Так, перший віце-прем'єр, міністр фінансів України Микола Азаров з усією серйозністю та цілковитою відповідальністю заявив журналістам: одіозний закон набув чинності! «На мій погляд, незважаючи на всі перешкоди (!), закон опублікований і набув чинності. Думаю, що така ж думка в кожного, хто громадські й державні інтереси ставить вище якихось і чиїхось особистих або політичних амбіцій», — розповів Микола Янович. Що ж стосується «маленьких нюансів»: публікація не офіційна, друк зупинили, то друга людина в уряді відповіла геніально — але ж п'ять тисяч примірників усе-таки встигли надрукувати?!! А якщо так, значить закон діє! Мовляв, ніде ж не вказано, який має бути мінімальний наклад офіційного органу. А про редакційну приписку, то хто ж із заклопотаних людей її читає?!

      Пояснюючи свою громадянську і державну позицію, чільний представник Партії регіонів та урядової коаліції висловив цікаву думку: тендерна процедура штучно (!) ускладнена, наповнена корупційними ризиками (!!) й дуже витратна для підприємств та організацій. Невідомо, щоправда, чи велика витратність включає у себе надходження від «відкатів», які відкривають нині для керівництва цих організацій воістину неозорі можливості.

      Натомість Микола Янович висловив стурбованість: виконання деяких статей державного бюджету в 2007 році опинилося під загрозою, хоча й фінансуються вони у повному обсязі. Іншими словами, все кляті тендери стоять на дорозі до загального процвітання кісткою у горлі.

Не всі закони однаково корисні

      Палким апологетом та полум'яним трибуном впровадження «лайт-версії» закону про держзакупівлі, як це не дивно, є, так би мовити, спікер Верховної Ради Олександр Мороз. Саме його перу належить пристрасна записка Миколі Азарову. У ній Олександр Олександрович щиро поділяє стурбованість свого візаві, що час летить, а такий потрібний усім закон стоїть. «Прошу врахувати мою позицію», — епістолярним шляхом тисне він руку першому заступникові Віктора Януковича.

      Така активність завжди поміркованого пана Мороза, який ніколи не мав звички цілком і повністю «лягати» під якусь політичну силу, змушує замислитися. Тим паче, що за три місяці, відколи з'явився указ Президента про розпуск Верховної Ради, екс-народні обранці віртуозно імітували бурхливу діяльність — законів ухвалили чимало. Але із президентської канцелярії їх повертали не розпакованими, як і обіцяв Віктор Ющенко: Рада не легітимна, тож коментувати продукт її діяльності особливого резону немає.

      Олександр Олександрович жодного разу не вибухнув праведним гнівом, не намагався правдою і неправдою опублікувати ухвалені «під куполом» законопроекти. Законотворча діяльність спікера була малопомітною та монотонною. А одного разу він навіть популярно роз'яснив колегам конституційну сутність своєї точки зору: «Пропозиція щодо оприлюднення Закону «Про внесення змін у бюджет 2007 року», яка передбачає поліпшення заробітних плат, пенсій для 17 мільйонів населення України. Я з дорогою душею підписав би, точніше, оприлюднив би цей закон, але не маю на це право відповідно до нинішньої Конституції. Тобто якщо за 15 днів, сьогодні у Конституції написано так, Президент не наклав вето, не вніс пропозицій, зауважень до закону, то закон вважається схваленим і оприлюднюється. Але за підписом Президента».

      Піти на загострення ситуації і подарувати щастя сімнадцяти мільйонам трудящих у глобальному масштабі керівник Верховної Ради, за сумiсництвом голова Соціалістичної партії Олександр Мороз не відважився. А дріб'язковий як для електоральних дивідендів законопроект не міг залишити його байдужим. І пан Мороз сміливо вирушив на ворожі барикади. Цікаво, чому?

«Не вірте Толстоухову, він жартує!..»

      Партійна приналежність урядових міністрів таємницею не є ні для кого. Скажімо, соціалістами є міністр транспорту та зв'язку України Микола Рудьковський (одне з найбагатших відомств у державі), міністр освіти Станіслав Ніколаєнко (система освіти перебуває на державному фінансуванні), керівник Фонду держмайна Валентина Семенюк. Ми, звичайно, не маємо жодних підстав підозрювати цих шанованих людей у якихось корупційних прагненнях. Але якщо, чисто теоретично, уявити собі на хвильку, що відомствам, де суми закупівель за державні кошти визначаються цифрами із багатьма нулями, раптом розв'язали руки...

      У структурі Мінтрансу перебувають «Укрзалізниця», «Укравтодор» — серйозні, впливові й небідні організації. Громадяни пам'ятають, у яких неконтрольованих витратах звинувачували попереднє керівництво цих структур.

      Ну який же голова партії за своїх підопічних щиро не порадіє?!! Тим паче, що фінансові проблеми у соціалістів останнім часом загострилися, традиційні спонсори не вірять у їхній успіх і готові переорієнтуватися на комуністів або «регіоналів», а жадані три відсотки поки що ніяк не намальовуються. А так, знову-таки цілком умовно, провели кілька вдалих закупівель — і є за що вішати біг-борди.

      Цікаво, що «регіонали», активно пропагуючи масам необхідність закону, не визначилися із однією, спільною, версією. Так пан Толстоухов, щиро дивуючись, що суд призупинив друк «Урядового кур'єра», знизує плечима: мовляв, це ж не закон, а фотокопія! Натомість перший заступник міністра юстиції Валерій Бондик вважає iнакше. За його словами, оскільки «Урядовий кур’єр» за 7 липня з текстом закону все ж таки вийшов тиражем у кілька тисяч примірників, значить, «закон надруковано і доведено до відома незалежно від того, фотокопія це була чи ні».

      Якщо це була спроба донецько-соціалістичного «розводу», то підготували її майстерно й у фірменному стилі — нахабно й аморально.

З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ

Соціалізм — це, насамперед, гроші. І великі

Під контролем соціалістів перебувають, зокрема, такі підприємства.

(Після тире вказано їхні обороти).

«Укрзалізниця» — 12 млрд. гривень;

«Державне підприємство «Вугілля України» — 7 723 млн;

«Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго» — 754 млн;

«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» — 10 385 млн;

«Автодор» — до 7 млрд.;

«Аерорух» — 406 млн.;

«Укрпошта» — до 500 млн.;

«Укртелеком» — до 350 млн.;

«Укртранснафта» — до 1 млрд.;

«Укртрансгаз» — 4 948 млн.

Інформація із сайту rupor.info