Матчі за Суперкубок проводяться в багатьох країнах Європи — за логікою, це зустрічі двох кращих команд, визначених у різний спосіб (на тривалій дистанції чемпіонату та за кубковою «нокаут-системою»). Звісно, аби підтвердити звання «гранда», поєдинок має бути повноцінним — суперники повинні орієнтуватися саме на цю дату, виставити оптимальні склади тощо. Нинішня ж зустріч «Динамо» й «Шахтаря» за Суперкубок України не відповідала статусу справді зіркового поєдинку, ставши найменш презентабельною за всі чотири роки розіграшів цього трофею.
Одеський стадіон «Чорноморець», який уміщує загалом більше 34 глядачів, позавчора вражав величезними порожнинами на центральних трибунах — наче пробоїнами у репутації тих, хто організував таке дійство. Щоправда, керівництво Професійної футбольної лiги навряд чи особливо переймалося подібними клопотами, оскільки для нього головним було «збити» кошти зі спонсорів, які наївно вважали, ніби бачать кращий матч року.
Намагаючись зберегти гарний вираз обличчя при поганій грі, ПФЛ звинуватила в ігноруванні національного трофею «Динамо» — мовляв, кияни привезли до Південної Пальміри фактично другий склад, за винятком опорного півзахисника Тараса Михалика, котрий мав підтримувати й надихати молодих партнерів, з чим він, безумовно, впорався. Але навіть у такому складі динамівці дали бій гірникам, утретє виграли Суперкубок, і саме Михалик став найкращим гравцем поєдинку.