Референдум як шанс для України

      На відзначенні Дня Конституції Президент Віктор Ющенко висловився за запровадження двопалатного парламенту (перша палата із законодавчими повноваженнями та друга — з контролюючими і кадровими), зменшення терміну депутатських повноважень, зменшення кількості депутатів, більш чіткий поділ повноважень між гілками влади.

      Ключовим моментом виступу Президента до Дня Конституції є ініціатива затвердити зміни до Основного закону на референдумі. При очевидних ризиках ухвалення нової Конституції на референдумі, це дає країні унікальний шанс нарешті виплутатися із перманентних криз. Адже, по-перше, прийняття Конституції через референдум дасть змогу міцно легітимізувати новий документ і уникнути ситуації, за якої кожен новий парламент пише Конституцію «під себе».

Переваги президентської ініціативи

      Компанія Жені Лукашина кожного року на 31 грудня ходила в баню, а в Україні кожного політичного сезону змінюють Конституцію. Постійна зміна правил, яка відбувається в Україні, — конституційних, виборчих тощо — просто не дає можливості суспільству використати набутий політичний досвід. Зміна Конституції 2004 року відбулася, коли певні політики зрозуміли, що президентські вибори вони в Україні ніколи не виграють. А коли шахраї не можуть виграти гру, вони змінюють правила.

      По-друге, референдум щодо Конституції дає можливість ухвалити справді якісну Конституцію (щоправда, вона має бути саме такою). Така Конституція має працювати в інтересах розвитку суспільства, а не з метою ситуативного розподілу сфер впливів між політиками.

      По-третє, загальнонаціональний референдум з питання затвердження Конституції підвищить легітимність держави, оскільки означатиме волевиявлення всього населення, а не кількох сотень політиків, які мають нульовий авторитет у суспільстві. Засудження суспільством порушень Конституції, ухваленої на референдумі, буде більш енергійним.

      По-четверте, Конституція 1996 року з доповненнями від 2004 року має занадто великий досвід зневажання. Слід із сумом визнати — це документ, який уже ніхто в країні не поважає.

      Коли сумські студенти на виборах 2004 року показували міліції Конституцію, міліціонери (тобто, по ідеї, охоронці закону) говорили: «Моє начальство — це моя Конституція».

* * *

      В Україні протягом тривалого часу можна було й досі можна красти, шахраювати, брати хабарі, інколи навіть убивати — але при цьому законники вимагають, щоб звільнення і призначення чиновників відбувалося в суворій відповідності до процедури. Просто політиків це цікавить найбільше — їхнє звільнення і призначення. Просто по Конституції і народному уявленню про справедливість, на якому має базуватися Конституція, занадто довго та енергійно топталися. Тому коли політики з команди екс-Президента Кучми волають про загибель Конституції, вони мали б згадати, хто саме її делегітимізував — зневаживши поняття про справедливість, яке невіддільне від поняття закону. Що переслідували зміни-2004.

      Затвердження Конституції на загальнонаціональному референдумі дасть можливість суспільству, політикам і державному механізмові почати все «з чистого аркуша». Конституція 1996 року народжувалася як ситуативний компроміс між елітами, виходячи з балансу сил, які на той час склалися. Конституція дала можливість тодішньому Президенту Кучмі фактично сконцентрувати основну владу у своїх руках, в обмін на збереження можливості для виникнення осередку опору в особі парламенту, який було неможливо розпустити. Тоді Кучма отримав повноваження, співмірні з повноваженнями у Наполеона, Ататюрка і Махатми Ганді разом узятих. Проте повівся як Кучма.

      Конституційні зміни 2004 року досягли двох основних цілей. Перша — це очевидна для суспільства дестабілізація держави, аж до створення загрози територіальній цілісності країни. Ці зміни спровокували внутрішні чвари й усунули Україну від серйозних претензій на природну для України роль регіонального лідера.

      Свого часу з цього приводу «великий доброзичливець» нашої країни, депутат російської Держдуми Костянтин Затулін з унтер-офіцерською прямотою сказав: «Нам потрібна парламентська Україна, бо нам не потрібна сильна Україна». Його українські «партнери» довели справу до логічного завершення.

* * *

      Друга мета конституційних змін 2004 року — забезпечити фактичну безвідповідальність верхівки. Реформою 2004 року була паралізована робота правоохоронних органів проти правопорушень з боку народних депутатів та зв'язаного з ними бізнесу (а це — переважна частина економіки країни).

      Ці зміни означали перетворення депутатів на касту недоторканних. Коли до злочинів причетні депутати Верховної Ради, тим більше з коаліції, правоохоронні органи безсилі й залежні. Сьогодні часто говорять про дух Конституції. Так от, якщо «понюхати» конституційні зміни від 2004 року, то дух цих змін цілком вкладеться в одну фразу: «Крадіть під нашим «дахом», і вам за це нічого не буде». Принаймні досі так нікому нічого й не було.

      У результаті конституційної реформи замість відповідальності влади громадяни отримали посилення її безвідповідальності. Раніше в усьому був винен Кучма, а зараз і звинувачувати нікого. Розірваність практичного керівництва національною безпекою, запроваджена конституційними змінами, місяць тому ледь не довела до трагедії під час штурму Генпрокуратури.

      Підконтрольність МВС Прем'єру й коаліції, а СБУ й армії — Президентові створили надзвичайно серйозну загрозу конфлікту в країні. Очевидно, саме цього й добивалися ініціатори конституційної реформи.

Виправляти Конституцію зголошуються навіть «Регіони»

      На щастя, сьогодні після всіх потрясінь усі політичні сили дійшли висновку, що чинна Конституція, зіпсована в 2004-му, не може забезпечити потреби розвитку країни.

      Зокрема, Прем'єр-міністр Янукович сподівається, що у новообраній Верховній Раді буде сформовано конституційну більшість, яка внесе зміни до Конституції, необхідні для збалансування системи влади. «Найважливіше питання — розбудова такої збалансованої системи влади, яка б ефективно мала можливість працювати. Не може жити країна в умовах, коли одна гілка влади блокує другу чи заважає працювати», — сказав Янукович.

* * *

      Такий консенсус основних політичних сил — уже певний плюс. Партія регіонів цілком може згодитися на відкриті виборчі списки (оскільки розраховує на ресурси бізнес-діячів там, де не має власних електоральних ресурсів), і на двопалатний парламент (оскільки у верхній палаті ключові діячі ПР без особливих проблем забезпечать собі пожиттєве членство завдяки вірним виборцям у мажоритарних округах, таким чином зміцнивши свою автономність від можливих змін у партійному керівництві).

      Отже, слід максимально використати той факт, що меркантильні інтереси Партії регіонів або окремих її діячів можуть збігтися з національними інтересами України.

КС дає «добро»

      Варто наголосити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено: «Положення частини третьої статті 5 Конституції України «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами».

      Що стосується нинішніх протестів проти референдуму, то вони схожі на дежа вю. Таке вже було 11 років тому. Тоді Кучма, видавши указ про призначення референдуму на 25 вересня, змусив депутатів ухвалити Конституцію в ніч на 28 червня.

      Тоді ж нинішній віце-прем'єр з гуманітарних питань, а на той час — глава  Адміністрації Президента Кучми Дмитро Табачник заявляв: «Рішення Президента про проведення референдуму буде абсолютно законним» (газета «Всеукраинские ведомости», 27.06.1996 р.).

      Треба йому вірити. Тоді ж Дмитро Табачник сказав: «Я впевнений, що відсторонення Олександра Мороза з посади Голови Верховної Ради створить у парламенті стійку українську більшість і буде сприяти нормальній роботі всього законодавчого органу, і не тільки з питання Конституції» (газета «Зеркало недели», 18.05.1996). Щось у цьому було, чи не так?

* * *

      Наостанок слід відзначити, що, за Конституцією, механізм призначення референдуму повністю перебуває в руках Президента. Це ще один «подарунок собі» Кучми, який успадкував Ющенко. Було б вкрай неправильно не використати його на хорошу справу — зміцнення країни.

      Заява Ющенка про те, що «як глава держави» він «зобов'язаний зупинити і, безумовно, зупинить цей хаос», дає певні підстави сподіватися, що так воно й буде.

Олександр ПАЛІЙ.

«Українська правда».