Камінь з Божої пращі

    Син одного з найвідоміших українських поетів Олександра Олеся (Кандиби) вільно читав на третьому році життя, а в п'ятирічному віці написав п'єсу про козацькі часи. Воно й не дивно, адже його батько, судячи з кількості дитячих віршів, написаних у той період, розмовляв зі своїм білявим хлоп'ям поезією. У «Юнацькій пісні», присвяченій семирічному Олегові, Олесь пише про синів України, які в кожну епоху піднімалися на священну боротьбу за волю. У 1929 році Олег Кандиба захистив у Карловому університеті (Прага) докторат з археології на тему «Неолітична мальована кераміка Галичини», присвячений трипільській культурі. Брав участь у багатьох археологічних розкопках, зокрема на Балканах. Отримав посаду доцента в Гарвардському університеті (США), і в 1938 році заснував там Український науковий інститут. Тоді ж під час наукової поїздки до Риму познайомився з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем і вступив до ОУН. Вірші писав упродовж усього життя. Псевдо син узяв від київського князя Олега і життя пов'язав з історією і війною. Цикли «Кремінь» (1931), «Камінь» (1932), «Бронза» (1932), «Залізо» (1932) відбивають зміну епох у житті людства.У першій збірці «Рінь» (1934) провіщав прихід нового віку - героїв.

      Батько, поет-лірик, боявся за сина, але спинити його, звісно, вже не міг. Коли радянський агент убив Євгена Коновальця в Роттердамі, Ольжич створює культурну референтуру ОУН - 15 комісій державного планування, зокрема фінансову, шкільну, сільськогосподарську, промисловості й торгівлі, використання природних багатств. За дорученням ОУН Ольжич брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, окупованої угорськими фашистами, і навіть потрапив до хортистської тюрми.

      На початку радянсько-німецької війни переїхав до України разом iз буковинським куренем і прибув до Києва з поетами Оленою Телігою та Іваном Ірлявським. 5 жовтня 1941 року Ольжич-політик скликав у Києві перші збори Української національної ради, «національно-державного органу, що репрезентував і обороняв увесь український народ». Серед 130 членів УНРади були оунівці, гетьманці, безпартійні, представлено було всі верстви й професії, а також національні меншини. Але вже 27 листопада за наказом з Берліна УНРаду було заборонено, почалися арешти. Ольжич переїхав до Львова, і в 1944 році, після арешту нацистами Андрія Мельника (чільника другої гілки ОУН), очолив Провід українських націоналістів (ПУН). Відомо про його переговори з бандерівцями і представниками Червоної армії стосовно об'єднаного визвольного фронту українців.

      Олег Ольжич загинув у нацистському концтаборі Заксенхаузен 9 червня 1945 року, після тривалих допитів і катувань. Дізнавшись про смерть сина, 22 липня помер у Празі поет Олександр Олесь. А через кілька днів народився його внук Олег Кандиба у Катерини Білецької, з якою Ольжич повінчався 2 серпня 1943 року в православній церкві у селі Яблінка Вижня - за десять місяців до своєї смерті.

      Ольжичу - першокласному політику-миротворцю, поету, досліднику стародавньої історії України - присвячено повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм за сценарієм Леоніда Череватенка «Я камінь з Божої пращі...», удостоєний Національної шевченківської премії.